Одна хвилина для нісенітниць. Ентоні де Мелло

продавець, – але за останні десять років у людському тілі не добавилося ніяких кісток».

      – І у людській природі, – додав Майстер, – нічого не додалося за останні десять тисяч років.

***

      Майстер якось запропонував таку загадку:

      – Що художник і музикант мають спільного з містиком?

      Всі здалися.

      – Усвідомлення того, що найсолодша мова злітає не з язика, – сказав Майстер.

***

      Майстер саме йшов вулицею, як із дверей одного будинку вискочив чоловік, і вони двоє зіткнулися з величезною силою.

      Чоловік розходився й вибухнув лайкою. Майстер на те відповів легким поклоном, ввічливо посміхнувся і сказав: «Друже мій, я не знаю, хто з нас відповідальний за це зіткнення, але не маю наміру марнувати час на з’ясування. Якщо це я налетів на тебе – тоді прошу пробачення. Якщо ти – на мене, то не зважай на те, що сталося».

      І потому, ще раз посміхнувшись і уклонившись, він пішов собі геть.

***

      Одному художникові Майстер сказав: «Аби бути успішним, кожен художник має докласти чимало часу, старанно відпрацьовуючи свою майстерність.

      Декотрим, коли вони малюють, буде дано позбутися свого «его». Коли таке стається, народжується шедевр».

      Пізніше учень задав питання:

      – Бути Майстром – що це означає?

      Майстер відповів:

      – Майстер – це будь-хто, кому дано позбутися «его». Тоді життя такої людини стає шедевром.

***

      Майстер завжди вчив, що Істина – прямо перед нашими очима, й ми не бачимо її лише через брак перспективи.

      Одного разу він узяв з собою учня на прогулянку горами. Коли вони вже були на півдорозі до вершечка гори, той чоловік обвів очима й поскаржився:

      – Де ж ті захопливі краєвиди, про які ти завжди розповідаєш?

      Майстер тільки посміхнувся на те:

      – Ти знаходишся в самому їх осередку, у чому переконаєшся сам, коли ми досягнемо вершини.

***

      – Де мені знайти достойного Майстра, коли я повернуся в свою країну?

      – Ще не було жодної хвилини, коли б ти не перебував у присутності такого.

      Учень був спантеличений цими словами.

      – Просто придивляйся до своєї реакції на все: на птицю чи на лист дерева, на сльозу або посмішку —

      і вже одне це стане твоїм Майстром.

***

      Майстер в жодному разі не був поборником етикету й хороших манер, але у його поводженні з іншими завжди була присутня природна поштивість і благородство.

      Його молодий учень якось вилаяв вуличного регулювальника, коли одного вечора відвозив Майстра додому. У своє виправдання учень сказав таке:

      – Краще вже я буду самим собою і не стану приховувати від людей, як почуваюся. Ввічливість – ніщо інше, як надимання щік повітрям.

      – У твоїх словах є сенс, – приязно відповів Майстер. – Але саме надуті повітрям шини нашої автівки пом’якшують наше просування дорожніми вибоїнам.

***

      Рідко коли Майстер бував настільки красномовним, як тоді, коли попереджав проти сили слів обворожувати і напускати ману:

      «Стережіться слів, – казав він.