Його прощальний уклін. Артур Конан Дойл

Знадобилося два роки, щоб усе вляглося. Ось ви, вдаючи зі себе спортсмена…

      – Це не зовсім так. Удавання – щось навмисне, штучне. А в мене все цілком природно, бо я природжений спортсмен. Обожнюю спорт.

      – Ну, що ж, від того ваша діяльність лише ефективніша. Водночас ви берете участь у перегонах вітрильників, полюєте, граєте в поло – не відстаєте ні в чому. Ваша четвірка бере призи в Олімпії. Я чув, що ви навіть займаєтеся боксом разом із молодими англійськими офіцерами. І що в результаті? Врешті-решт, ніхто не сприймає вас всерйоз. Хто ви? «Хороший хлопець», «як для німця – чоловік цілком пристойний», любить випити, завсідник нічних клубів – веселий, безтурботний молодий нероба. Кому спаде на гадку, що ваш тихий заміський будиночок – центр, звідки походить половина всіх бід англійського королівства, і що поміщик-спортсмен – досвідчений агент, найспритніший і найметкіший у всій Європі? Ви геній, любий мій фон Борку, геній!

      – Що ви, не треба, бароне! Але я справді можу сказати, що провів чотири роки в цій країні недарма. Я ніколи не показував вам свій маленький сховок? Може, зайдемо на хвильку всередину?

      Кабінет виходив прямо на терасу. Фон Борк штовхнув двері і, пройшовши вперед, клацнув електричним вимикачем. Потім причинив двері за масивною постаттю фон Херлінґа, що рухався слідом, і ретельно засмикнув важку віконну фіранку. Лише вживши всіх запобіжних заходів, він обернув до гостя своє засмагле обличчя з гострими рисами.

      – Частину моїх паперів я вже переправив, – сказав він. – Найменш важливі взяла з собою дружина, вчора вона разом із усіма слугами виїхала у Фліссінґен. Розраховую, що охорону решти візьме на себе посольство.

      – Ваше ім’я вже додали до списку особового складу. Все мине спокійно, жодних труднощів ні для вас, ні з приводу вашого багажу. Звісно, хтозна, можливо, нам не знадобиться їхати, якщо Англія залишить Францію на поталу. Ми впевнені, що між ними немає ніякого взаємно зобов’язуючого договору.

      – А Бельгія?

      – І щодо Бельгії також.

      Фон Борк похитав головою.

      – Навряд. Ось із нею така угода точно існує. Ні, тоді Англія довіку не відмиється від такої ганьби.

      – Принаймні у неї буде тимчасовий перепочинок.

      – Але честь країни…

      – Е, любий мій, ми живемо у вік утилітаризму. Честь – поняття середньовічне. Крім цього, Англія не готова. Це немислимо, але навіть наші спеціальні військові податки в п’ятдесят мільйонів, мета яких уже, здається, настільки зрозуміла, ніби ми помістили про це оголошення на першій сторінці газети «Таймс», не пробудили цих людей від сплячки. Час від часу хтось про щось питає. Відповідати на такі запитання – мій обов’язок. Раз у раз вибухає невдоволення. Я мушу заспокоювати, пояснювати. Але що стосується найголовнішого – запасів спорядження, заходів проти атаки підводних човнів, виробництва вибухівки, – нічого немає, ніщо не готове. Як же Англія зможе увійти в гру, особливо тепер, коли ми заварили таку пекельну кашу з громадянської війни в Ірландії, фурій, що б’ють вікна,