Його прощальний уклін. Артур Конан Дойл

і швидко попрямував назустріч барону. Водій, кремезний літній чолов’яга зі сивими вусами, зручніше всівся на сидінні, вочевидь, готуючись до довгого чекання.

      – Ну, як? – жваво спитав фон Борк, кинувшись до прибулого.

      Замість відповіді той із переможним виглядом помахав невеликим пакунком у себе над головою.

      – Ще б пак, містере, сьогодні ви вже будете задоволені! – вигукнув гість. – Справа зроблена.

      – Сигнали?

      – Аякже, як я й писав у телеграмі. Усі без винятку – ручна сигналізація, сигнали лампою, марконі. Певна річ, копії, а не оригінали: було б дуже небезпечно. Але товар якісний, будьте певні.

      Він із зухвалою розкутістю ляснув німця по плечу. Той насупився.

      – Заходьте, я вдома сам, – запросив господар. – Копії, безумовно, краще, ніж оригінали. Якби зникли оригінали, то всі коди негайно б змінили на нові. А як із цими копіями, вважаєте, все гаразд?

      Увійшовши до кабінету, американський ірландець сів у крісло та витягнув уперед свої довгі ноги. Йому можна було дати років шістдесят – довготелесий, сухорлявий, риси обличчя гострі, чіткі; невелика цапина борідка надавала йому схожості з дядьком Семом, яким його малюють на карикатурах. З куточка рота в нього звисала наполовину викурена, згасла сигара; ледь сівши, він негайно ж її розпалив.

      – Зібралися накивати п’ятами? – зауважив гість, озирнувшись. Погляд його зупинився на сейфі, вже не прикритому завісою. – Послухайте, містере, невже ви тримаєте в ньому всі ваші папери?

      – Чому б і ні?

      – Чорт забирай! У такій скрині? А ще вважаєте себе шпигуном екстра-класу. Та будь-який злодюжка-янкі розколупає його консервним ножем! Якби я знав, що мої листи закинуть у таку скриню, не був би таким телепнем і не писав би вам.

      – Жодному злодюжці з цим сейфом не впоратися, – заперечив фон Борк. – Метал, із якого він зроблений, не розрізати жодним інструментом.

      – Ну, а замок?

      – Замок особливий, із подвійною комбінацією, розумієте, як це?

      – Ні, поясніть мені.

      – Щоб відкрити такий замок, потрібно знати певне слово та число. – Фон Борк піднявся й показав на подвійний диск навколо щілини замка. – Зовнішнє коло для букв, внутрішнє – для цифр.

      – Нічого собі!

      – Не так усе просто, як ви вирішили. Я замовив його чотири роки тому, і, знаєте, які я вибрав слово та число?

      – Гадки не маю.

      – Тоді послухайте: слово – «серпень», а число – 1914, зрозуміли?

      Обличчя американця засяяло від захоплення.

      – Оце ви спритно вгадали, хай йому грець! Просто в яблучко влучили! – здивовано вигукнув він.

      – Атож, дехто з нас міг уже тоді передбачити точну дату. Ну от, тепер час настав, і завтра вранці я згортаю всі справи.

      – Послухайте, містере, ви й мене маєте звідси витягти! Я в цій триклятій країні сам не залишуся. Мабуть, за тиждень, а то й раніше, Джон Буль встане дибки та почне гарячкувати. Вважаю за краще дивитися на нього з протилежного