Його прощальний уклін. Артур Конан Дойл

юнака справді мене турбує, бо я його знаю та люблю, а от регбі – це не для мене.

      – Отже, я можу розраховувати на вашу допомогу? Мене також турбує доля містера Стонтона. Ви знаєте, де він?

      – Ні, певна річ.

      – Ви бачили його вчора або сьогодні?

      – Ні.

      – Якої ви думки про здоров’я містера Стонтона?

      – Він абсолютно здоровий.

      – Скаржився колись на нездужання?

      – Жодного разу.

      Голмс вийняв аркуш паперу та показав його медику.

      – Як тоді поясните походження цієї квитанції на тринадцять гіней, сплачених минулого місяця містером Ґодфрі Стонтоном доктору Леслі Армстронґу з Кембриджа? Я знайшов її на письмовому столі Стонтона серед інших паперів.

      Обличчя медика налилося кров’ю.

      – Не бачу необхідності давати вам хоч якесь пояснення, містере Голмс.

      Детектив сховав квитанції в нотатник.

      – Ви, мабуть, вважаєте за краще давати пояснення офіційно, – зауважив він. – А я ж вам уже сказав, що гарантую збереження таємниці. Ви вчинили б набагато розумніше, якби цілком мені довірилися.

      – Нічого не можу сказати про цю квитанцію.

      – Чи мали ви від Стонтона якусь звістку відтоді, як він поїхав до Лондона?

      – Ні.

      – Ох, уже ця пошта! – скрушно зітхнув Голмс. – Учора ввечері о шостій годині п’ятнадцять хвилин Ґодфрі Стонтон надіслав вам термінову телеграму, яка, без сумніву, пов’язана з його зникненням, і вам досі її не принесли? Це – обурлива недбалість! Я негайно піду в місцеве поштове відділення та подам скаргу.

      Доктор Леслі Армстронґ схопився на ноги, його темне обличчя аж пашіло від гніву.

      – Я вимагаю негайно покинути мою оселю, сер! – сказав він. – І передайте вашому господареві, лорду Маунт-Джеймсу, що я не бажаю більше мати ніяких справ ні з ним, ні з його агентами! – він несамовито задзеленчав дзвоником. – Джоне, проведіть цих джентльменів!

      Пихатий дворецький ледь не виштовхав нас, і ми опинилися на вулиці. Голмс засміявся.

      – Ого, доктор Леслі Армстронґ – справді рішучий та енергійний чоловік! – сказав він. – А ще із успіхом міг би замінити професора Моріарті, якби спрямував свої таланти в інше русло. Отже, мій любий Ватсоне, ми самотні та покинуті в цьому негостинному місті. Але виїхати звідси не можемо. Це означає – відмовитися від пошуків. Погляньте, прямо навпроти будинку Армстронґа міститься готель, що нам дуже вигідно. Візьміть номер із вікнами на вулицю та купіть їжі, а я поки спробую щось дізнатися.

      Дізнавання зайняло в Голмса більше часу, ніж він передбачав, і детектив повернувся до готелю лише о дев’ятій вечора. Він був у кепському настрої, блідий, весь запилючений і мало не падав з ніг від голоду й утоми. На столі на нього чекала холодна вечеря. Вгамувавши голод, детектив запалив люльку та приготувався своєю звичайною напівжартівливою інтонацією розповідати про власні невдачі, до яких він завжди ставився з філософським спокоєм.

      Раптом на вулиці почувся скрип коліс, Голмс піднявся й визирнув