Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi. Марія Конопницька

й не весела, а така хвилююча, що хоч смійся і плач одночасно.

      Підземок слухав все уважніше. Він любив усяку музику і, зміркувавши, звідки лунає той голос, встав і пішов просто на нього.

      За хвилину вийшов з кущів на лісову галявину, оточену густим бором. Над галявинкою здіймалася тоненька смужка диму з невеликого вогнища, на якому варилось щось у казанку і смачно пахло.

      Підземок понюхав і хотів було підійти ближче, бо ж він був надзвичайно ласий до всякої їжі. Коли раптом собака, бігаючи туди й сюди, почав гарчати і погавкувати. На гавкіт відразу підвівся циган, що лежав коло вогнища, грав на дримбі і, тримаючи на плечі прив’язану на ланцюжку мавпочку, вчив її стрибати. Він пильно й уважно огледівся довкола. Однак нічого підозрілого не побачив. Відчуваючи якусь відразу до зустрічі з людьми після вранішньої пригоди з жінкою, Підземок присів за кущем тернини і чекав, що буде далі.

      Циган ліг біля вогнища і заново почав урок із мавпочкою. То запищить на дримбі, то ланцюжком смикне, а біднолашна мавпочка скаче то вліво, то вправо, але так незграбно і так важко, що циган раз по раз мусив підганяти її штовханцем. «Бідне звірятко!» – подумав, дивлячись на це, добросердий Підземок і визирнув трохи з-за куща.

      Глянув – і раптом став, як укопаний! Адже це Кошалек-Опалек власною персоною скаче під звуки циганської сопілки, а не мавпочка!

      Безмірний жаль і подив пройняли серце Підземка. Він підійшов до вогнища і вигукнув:

      – Це ти, вчений мужу? Чи, може, мене очі зраджують?

      Кошалек-Опалек також упізнав Підземка й гукнув:

      – Рятуй, брате Підземку, заради Бога!

      Тут вони як кинуться один одному в обійми, як почнуть щиро цілуватися!

      Циган роззявив рота, аж дримбу випустив, сам собі не вірячи, протирає очі.

      – Що воно за нечиста сила? – думає. – Мавпи чи не мавпи? Тьху, щезни, бідо! Та вони говорять, як люди!

      Спочатку його охопив жах, так що він ледве не випустив з рук ланцюжка. Але раптом в голову йому прийшла нова думка. Зірвавши швидко капелюха з голови, накрив їх обох разом і, прив’язавши на ланцюжок ще й Підземка, весело вишкірив зуби.

      – Отепер, – каже, – добрий гріш зможу заробити на ярмарку. Та що там гріш! Сріблом, золотом будуть мені платити за таке видовище. Мавпи, що плачуть, говорять і цілуються, як люди! Таке трапляється раз на тисячу років, а то й на більше!

      Затим циган, швидко посьорбавши юшки, що варилась у казанку, засипав вогнище попелом і, тримаючи на одному плечі Кошалека-Опалека, а на другому Підземка, вирушив до містечка.

      Гірко зажурився Кошалек-Опалек, збагнувши, які поневіряння чекають на нього. Адже він мусить кривлятись на ярмарку, як мавпа…

      Але Підземок злегка штовхнув його і шепнув:

      – Не журись, учений мужу! Ще не все пропало.

      – Ох, брате! – застогнав Кошалек-Опалек. – Що буде з моєю славою? Нема в мене книги!

      – А що з нею сталося?!

      – Пропала.

      – А перо?

      – Зламалось!

      – А чорнильниця?

      – Розбита!

      – Гм… –