Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi. Марія Конопницька

вітер заніс у безмежні провалля, і вже не зацвіте ні троянда, ні лілія, ні польова яблунька… Виходило з обчислень і те, що світова зірниця згасла, а сонце геть почорніло, і дні стануть ночами, а поля замість трав і хлібів укриють вічні сніги…

      Коли він писав ці слова, окутуючись клубами диму зі своєї великої люльки, пишаючись, що він такий мудрець і пророк, на горбок прилетіли три чорно-золотисті волохаті оводи і ну ганятись у синім повітрі над блискучою лисиною Кошалека-Опалека. Облетіли її раз, удруге і втретє, гучно й басовито гуділи, але вчений, поринувши у свою книгу, не чув їх.

      Раптом, саме коли ставив крапку, щось бац йому на лисину раз, тоді вдруге, втретє, вчетверте, вдесяте! Кошалек-Опалек страшенно закричав, бо подумав, що руйнується світ! Він упустив люльку, кинув перо і відскочив убік, перевернувши чорнильницю на свою дорогоцінну книгу. Чорні патьоки потекли просто на щойно написані сторінки! Кошалек-Опалек аж остовпів.

      Даремні його віщування! Даремні обчислення!

      Уся книга залита рікою чорнила!

      Що ж робити? З чим він повернеться до короля?

      Так розумно, так гарно обчислив – і все пропало! Сплеснув руками бідолашний літописець, бо з раптового переляку його покинула вся мудрість. Тепер уже він справді не знав – чи прийшла весна, чи ще ні…

      Стояв так до полудня і аж до вечора.

      Уже згасла вечірня заграва, засвітилися зірки, з полів і лук долинув запах квітів. Красна дівчина доходила вже до краю лісу, і там, де вона ставала босою ногою, розцвітали перші конвалії.

      Подорож Підземка

      I

      Тим часом запаси харчів у кришталевій печері геть вичерпалися, тож кожному краснолюдкові на день не випадало навіть по три горошинки. Це призводило, звичайно, до різних суперечок і навіть до бійки, як це буває там, де голодно і холодно. То Сонечко зі Світлячком поб’ється, то Тямко із Козубком, то Соломинка з Порхавкою, то знов усі разом, аж поки Микула і Пакула, що були в печері стражниками, не запирали всю компанію в холодну.

      Але найбільше галасував і був невдоволений з тих тяжких часів Підземок. Він їв за чотирьох і завжди нарікав, що голодний.

      Цього Підземка спіткала колись особлива пригода.

      Треба сказати, що краснолюдки не завжди сидять під землею. Охоче живуть на селі – то у запічку, то під порогом хати. А там, де господиня недбала, де горщики не накриті, лушпиння не зметене, пряжа лежить не на місці, сир своєчасно не витоплений, помиї не вилиті, птиця не полічена, – пустунам-краснолюдкам роздолля. Натоплять мух у борщі, виметуть сміття з кутків на середину хати, сиру над’їдять, нитки на мотовилі заплутають, повипускають курей з клітки, цебрик перевернуть – нашкодять як можуть, а потім – у запічок.

      А коли господиня залишить у колисці дитинча, а сама побіжить до сусідок попліткувати, вмить краснолюдки обміняють дитину, підкинувши свою, а вкрадену тримають у себе, наказуючи собі служити.

      Підкинений краснолюдок не росте, тільки голова у нього робиться щораз більша і важча. А ненажерливий