Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki. Тадеуш Доленга-Мостович

і, діставши ствердну відповідь, сказала:

      – Даруйте, що не називаю свого прізвища, бо воно не має для вас значення, а я волію лишитися невідомою. Мені потрібно з вами зустрітися. Маю до вас справу, надзвичайно важливу, можете мені повірити, і прошу приділити мені кілька хвилин. Чи не змогли б ви мене прийняти, ну, скажімо, завтра вранці?

      Він, певне, здивувався, бо спитав:

      – А ми з вами знайомі?

      – Ні.

      – Може, я десь вас бачив?

      – Ми з вами ніколи не бачились.

      – То яку ж ви можете мати до мене справу? Тільки попереджаю наперед: якщо йдеться про пиловбирач, краватки чи новий зразок бритви, то все це я вже маю.

      Я мало не засміялась і сказала, що гроші тут ні до чого. Тоді він замислився і відказав, що завтра не матиме вільного часу. А от сьогодні о восьмій зможе мене прийняти.

      Я вбралася в чорну сукню, але ніяких коштовностей надягати на себе не стала (від такого типа можна сподіватись усього). На мені була тільки обручка і низочка перлин. Вони останнім часом знову входять у моду. Тоді написала листа, знайшла в шухляді Яцеків револьвер, перехрестилась і вийшла із дому.

      Субота

      Двері відчинилися так швидко, що я навіть злякалася. Переді мною стояв високий на зріст кремезний брюнет з проникливими сірими очима. На ньому був темно-синій костюм і чорна краватка. (Може, він носить жалобу?) З вигляду цілком порядна людина. Навіть шляхетна.

      Чоловік подивився на мене уважно і сказав:

      – Прошу. Я чекаю на вас.

      У нього був досить приємний голос.

      – Я заберу у вас хвилин п’ять, не більше, – почала я і рушила була до кімнати. Навіщо б то мені, справді, скидати хутро. Одначе цей нахаба безцеремонно взяв мене за рукав і сказав:

      – Зробіть ласку, скиньте хутро, бо в мене тут жарко, то щоб вам потім не застудитися.

      Чи випадало мені сперечатися? Страшний тип… Помешкання в нього невелике, але пристойне. Він указав мені на крісло, сам сів напроти.

      – То чим можу вам служити?

      – Я приятелька Гальшки Корніловської… – почала я не дуже впевнено.

      Він злегка підвів брови й сказав:

      – Дуже приємно.

      – Я б не хотіла, щоб ви мене неправильно зрозуміли. Я прийшла пояснити вам дещо.

      – Пояснити? Що саме?

      – Це дуже делікатна справа. Але повірте, я вмію зберігати таємниці. Отож, хоч вам і здається, що Гальшка вас цурається, я хочу сказати вам, що це неправда. Вона кохає вас.

      Я таки спромоглася вимовити ці слова з глибоким переконанням. Але він якось чудно скривився і відказав:

      – Цілком можливо, шановна пані. Але це для мене не така вже й новина.

      Еге, нахабства йому не позичати! Я залюбки кинула б йому в обличчя, що Гальшка ненавидить його. Одначе мусила триматися дипломатично.

      – Тим краще, що ви про це знаєте. Ми з нею близькі подруги. Але ж ви самі знаєте, що певні обставини заважають вашому коханню. Признайтеся, що постійна небезпека аж ніяк не сприяє щастю.

      – Про