Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki. Тадеуш Доленга-Мостович

А що могло статися?

      Він якусь мить вагався, тоді сказав:

      – Ну, виходить, усе гаразд. Бувай здорова, згадуй мене і ні в якому разі не думай про мене погано.

      То був аж надто виразний натяк.

      – А чого б то я мала погано про тебе думати?… І що означає «ні в якому разі»?…

      Він трохи знітився. У голосі його почулася непевність.

      – Ну, може, ти думаєш, що я тут розважаюсь і тому не кваплюсь повертатися.

      – Я так зовсім не думаю, – одказала я виразно.

      Це мало б його насторожити. Але Яцек невимушено відповів:

      – Ти найкраща дружина в світі. Повір, я працюю тут як віл, з ранку до вечора. До побачення, кохана.

      – До побачення, Яцеку. До зустрічі.

      Я поклала трубку і не могла стримати усмішки. Отже, він не втік од мене! Він все-таки мене кохає! Хто зна, може, затримка з поверненням якось пов’язана з отим його скандальним одруженням?… Так чи так, а розмова ця дуже мене заспокоїла.

      Щодо різниці її ініціалів з написаною під листом літерою «Б», то тут у мене враз зникли якісь суперечності. Адже літера «Б» могла бути скороченням пестливого наймення: Бессі, Бетсі, Бет, Бес або ж Бетті. Англійці дуже часто називають в такий спосіб своїх Елізабет. Яка вона з виду – ото найважливіше. Вона запевне старша од мене. Але чи досить вона вродлива, щоб зі мною суперничати? Адже в цій справі важить не тільки те, чи погодиться вона зникнути, одержавши певну суму грошей, але й те, чи не схоче Яцек до неї вернутися. З телефонної розмови з ним я могла дійти висновку, що він такого наміру не має. А проте хто знає, чи не зуміє та жахлива жінка примусити його змінити своє рішення. О, вона дуже помиляється, коли думає, що я легко зречуся своїх прав! Врешті-решт, я не зупинюся навіть перед скандалом. Навіть перед тим, щоб втягнути в цю справу батька.

      Мій добрий настрій зіпсувала думка: коли моя суперниця багато років тому покинула Яцека, він, певне, кохав її або принаймні вона мала на нього такий вплив, що залишилася в його пам’яті як щось здобуте і втрачене, а отже, тим більше бажане. Важко сказати, чи не оживе тепер у ньому те почуття.

      Я боялася, що вже не застану Тоннора. Одначе він був дома і відразу впізнав мій голос.

      – Я чекав вашого дзвінка, – сказав привітно.

      – Не думайте, будь ласка, – наголосила я, – що я подзвонила б вам, якби не забула у вас Гальщиних листів. Ідеться про неї і тільки про неї. Чи могла б я прийти до вас зараз? Себто десь за півгодини?

      – Зробіть ласку.

      Він знову відчинив мені сам. Привітався як добрий знайомий. Ці досвідчені спокусники таки вміють поводитися з жінками.

      – Перепрошую за розгардіяш. Лиш годину тому одержав нові платівки з Лондона. Отож слухав собі. Зараз я приберу. Деякі просто чудові. А ви любите музику?

      Я не мала приводу заперечувати.

      – Добре, що в нас однакові уподобання. Ось послухайте це.

      Він поставив справді гарну річ, якої я ще не знала.

      – Це все останні новинки, – пояснив він, збираючи решту і складаючи на поличку біля патефона. –