Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki. Тадеуш Доленга-Мостович

має виграти для мене багато грошей. Простодушний Тото не добачив у тім ніякого підступу й залюбки погодився. Навіть пообіцяв того ж таки вечора піти до картярні. Гадаю, що п’яти сотень дядькові вистачить. Він зателефонував мені десь о третій і сказав, що ніяких суттєвих новин поки що нема. Це мене дуже засмутило.

      На обіді було щось із двадцять осіб. Як звичайно, страви подавали пречудові й вина добірні. Я завважила, що Гальшка, попри всі свої солоденькі усмішки, позирає на мене занепокоєно. Нікчемна лицемірка! До того ж у неї новий перстенець із сапфіром. Звідки б це?

      Тільки-но всі підвелися від столу і ми з нею залишилися наодинці, Гальшка пошепки мовила:

      – Щось ти мені нічого не кажеш. Я помираю з цікавості. Ти була у нього?

      Вона благально зазирала мені в очі, а я, вдаючи байдужість, відказала:

      – Звісно, що була.

      – То що? Ну кажи ж хутчій!

      – Він пообіцяв оддати мені твої листи.

      – І ти думаєш, оддасть?

      – Гадаю, що так. Тільки я не поділяю твоєї думки про цього добродія. Мені він не видався шалапутом. Цілком культурна людина і поводиться як джентльмен.

      В Гальщиних очах блиснув неспокій.

      – Ти довго у нього була?

      – Кілька хвилин.

      Це її ніби заспокоїло.

      – О моя люба! Тим-то ти й не поділяєш моєї думки. От якби ти знала його так, як я…

      Я знизала плечима.

      – О, можеш повірити, мені це байдуже. Він справді гарний з себе, але ж ти добре знаєш, що я вірна Яцекові.

      Я зумисне проказала це з притиском, щоб подратувати її.

      – А в який спосіб він поверне ті листи?

      – Можеш не турбуватися, – відказала я. – Спосіб не має значення. Можу послати до нього Юзефа або першого-ліпшого розсильного. – Я трохи помовчала й додала: – А може, й сама до нього піду.

      Гальшка уїдливо посміхнулася.

      – Я бачу, це посередництво не вельми тобі прикре…

      – Ти ж добре знаєш, що задля тебе я ладна на все. Той добродій начебто дуже засмутився, але ти, певне, рада, що вже ніколи його не побачиш?

      – Чому це я ніколи його не побачу? – здивувалася Гальшка.

      – Як чому? – запитала я. – Адже ж це ясно як божий день. Повернувши листи, він не зможе більш примусити тебе ходити до нього.

      – Ах, звісно! – схаменулася Гальшка. – Звісно, що так. У кожному разі, я тобі безмежно вдячна, Ганечко.

      Ще зранку я звеліла Юзефові ретельно записувати, хто нам телефонував, і, повернувшись, насамперед перебігла очима всі записи на папірці. Там було кілька незначущих, але між ними й таке: «З готелю “Брістоль”».

      Незважаючи на пізню годину, я мусила розбудити Юзефа. Він сказав, що з «Брістоля» дзвонив портьє і запитував, коли повертається пан Реновицький.

      Нарешті якийсь певний слід! Очевидно, портьє телефонував за її дорученням. Я одразу попередила, що завтра не обідатиму й не вечерятиму вдома. Маю бути в «Брістолі».

      Неділя

      Десь перед десятою подзвонив Тото і запропонував поїхати з ним на прогулянку до Яблонної. Я залюбки