Етюд у багряних тонах. Артур Конан Дойл

в різні боки.

      – Який він був на вигляд? – швидко спитав Шерлок Голмс.

      Джон Ренс був явно роздратований запитанням, що не стосується справи.

      – П’яний, як чіп, ось який він був на вигляд, – відповів він. – Якщо б ми не були зайняті, звісно, то запроторили б його до відділку.

      – Яке у нього обличчя, одяг, не помітили? – нетерпляче домагався Голмс.

      – Як не помітити, адже ми з Мерчером спробували поставити його на ноги, цього червонопикого здорованя. Підборіддя в нього було замотане шаликом аж до самого рота.

      – Та годі! – вигукнув Голмс. – Куди ж він подівся?

      – Нам ніколи було возитися з п’яничкою, інших турбот вистачало, – ображено заявив полісмен. – Вже якось сам доплентався додому, будьте певні.

      – Як він був одягнений?

      – Плащ у нього був брунатний.

      – А в руці не тримав батіг?

      – Батіг? Ні.

      – Отже, кинув його десь поблизу, – пробурмотів мій приятель. – Можливо, ви бачили або чули, чи не проїхав потім кеб?

      – Ні.

      – Ось вам півсоверена, – зронив Голмс, підводячись і беручись за капелюха. – Боюся, Ренсе, що ви ніколи не отримаєте службове підвищення. Головою треба іноді думати, а не носити її, як прикрасу. Вчора вночі ви могли б заробити сержантські нашивки. У чоловіка, якому ви допомогли піднятися, ключ до цієї таємниці, його ми й шукаємо. Зараз нічого про це балакати, але можете мені повірити, що це так. Ходімо, докторе!

      Залишивши нашого констебля в щирому здивуванні, ми попрямували до кеба.

      – Нечуваний бовдур! – сердито гмикнув Голмс, коли ми їхали додому. – Подумати тільки: проґавити таку рідкісну удачу!

      – Я все ж багато що тут не розумію. Справді, прикмети цього чоловіка збігаються з вашим портретом другої особи, причетної до цієї таємниці. Але навіщо ж було знову повертатися в будинок? Вбивці так не чинять.

      – Перстень, друже мій, перстень – ось навіщо він повернувся. Якщо не вдасться спіймати його інакше, ми закинемо вудку з каблучкою. Я його впіймаю на цю наживку, ставлю два проти одного, що схоплю. Я вам дуже вдячний, докторе. Якби не ви, я, мабуть, не поїхав і пропустив би те, що назвав би цікавим етюдом. Справді, чому б не скористатися жаргоном художників? Хіба це не етюд, що допомагає вивченню життя? Етюд у багряних тонах, га? Вбивство багряною ниткою проходить крізь безбарвну пряжу життя, і наш обов’язок – розплутати цю нитку, виокремити її й оголити дюйм за дюймом. А тепер пообідаємо та поїдемо слухати Норман Неруду. Вона чудово володіє смичком, і тон у неї дивовижно чистий. Як звучить ця шопенівська п’єска, яку вона так чарівно грає? Тра-ля-ля, ліраля!..

      Відкинувшись на спинку сидіння, цей детектив-аматор виспівував, як жайворонок, а я міркував про те, яким різнобічним буває людський розум.

      Розділ V

      Візит за оголошенням

      Ранкові хвилювання цілковито виснажили мене, і до кінця дня я почувався зовсім розбитим. Коли Голмс поїхав на концерт, я ліг на диван, сподіваючись, що зумію заснути години на дві. Але де там! Мій мозок був занадто перенапружений