Етюд у багряних тонах. Артур Конан Дойл

кілька секунд білявий детектив піднявся сходами, перестрибуючи через три сходинки за раз, і влетів у нашу вітальню.

      – Любий колего, привітайте мене! – закричав він, щосили трясучи покірну руку Голмса. – Я розгадав головоломку, і тепер усе ясно, як божий день!

      Мені здалося, що на виразному обличчі мого приятеля промайнула тінь неспокою.

      – Хочете сказати, що натрапили на слід? – поцікавився він.

      – Та що там слід! Ха-ха! Злочинець сидить у нас під замком!

      – Хто ж він такий?

      – Артур Шарпантьє, молодший лейтенант флоту Її величності! – вигукнув Ґреґсон, пихато випнувши груди та потираючи пухкі руки.

      Шерлок Голмс із полегшенням зітхнув, і його трохи стиснуті губи розпливлися в посмішці.

      – Сідайте й спробуйте ось ці сигари, – сказав він. – Ми надзвичайно хочемо дізнатися, як це вам вдалося. Хочете віскі з водою?

      – Не відмовлюся, – відповів детектив. – Останні два дні забрали в мене стільки сил, що я просто валюся з ніг – не стільки від фізичної втоми, звісно, скільки від розумового перенапруження. Ви таке знаєте, містере Голмс, ми ж із вами однаково працюємо головою.

      – О, ви мені лестите, – із серйозним виглядом заперечив Голмс. – Отже, яким же чином ви досягнули такого блискучого результату?

      Детектив зручно вмостився в кріслі та задимів сигарою. Аж раптом ляснув себе по стегну та зареготав.

      – Ні, ось що цікаво! – вигукнув він. – Цей бовдур Лестрейд, котрий вважає себе найрозумнішим із усіх, пішов зовсім хибним слідом! Він шукає секретаря Стенджерсона, а той Стенджерсон так само причетний до вбивства, як ще не народжене дитя. Він уже, мабуть, його й заарештував!

      Ця думка здалася Ґреґсону настільки кумедною, що він розсміявся до сліз.

      – Й як же ви натрапили на слід?

      – Зараз усе розповім. Докторе Ватсон, це, безумовно, строго між нами. Перша проблема полягала в тому, як дізнатися про життя Дреббера в Америці. Інша людина чекала б, поки хтось відгукнеться на оголошення або сам зголоситься дати інформацію про вбитого. Але Тобіас Ґреґсон працює інакше. Пам’ятаєте циліндр, що знайшли біля трупа?

      – Пам’ятаю, – підтвердив Голмс. – На ньому була марка: «Джон Ундервуд і сини, Камбервіл-роуд, сто двадцять дев’ять.

      Ґреґсон помітно спохмурнів.

      – Ось уже ніяк не міг подумати, що ви це помітили, – сказав він. – Ви були в крамниці?

      – Ні.

      – Ха! – з полегшенням усміхнувся Ґреґсон. – У нашій справі не можна нехтувати жодною нагодою, навіть найменшою.

      – Для великого розуму дрібниць не існує, – підмітив Голмс.

      – Ще б пак, я пішов до Ундервуда та спитав, чи не доводилося йому продати такий-от циліндр відповідного розміру. Той зазирнув у свою книгу й одразу ж знайшов запис. Він послав циліндр містеру Дребберу в пансіон Шарпантьє на Торкі-Террас. Ось таким чином я й дізнався його адресу.

      – Спритно, нічого не скажеш, – пробурмотів Шерлок.

      – Потім я вирушив до мадам Шарпантьє, – продовжував детектив. – Вона була бліда і, либонь, дуже засмучена.