Етюд у багряних тонах. Артур Конан Дойл

розповів Джон Ренс

      Ми вийшли з будинку номер три, Лористон-Ґарденс, близько першої години дня. Шерлок Голмс потягнув мене в найближчу телеграфну контору, звідки надіслав якусь довгу телеграму. Потім закликав кеб і велів візнику їхати за адресою, яку нам дав Лестрейд.

      – Найцінніше – це свідчення очевидців, – сказав мені Голмс. – Щиро кажучи, у мене склалося достатньо чітке бачення цієї справи, однак, треба дізнатися все, що вдасться.

      – Знаєте, Голмсе, ви мене просто вражаєте, – буркнув я. – Ви дуже впевнено описали подробиці злочину, але скажіть, невже ви в душі нітрохи не сумніваєтеся, що все було саме так?

      – Тут важко помилитися, – пояснив Голмс. – Перше, що я побачив, під’їхавши до будинку, були сліди кеба біля самого узбіччя дороги. Зауважте, що до минулої ночі дощу не було цілий тиждень. Отже, кеб, який залишив дві глибокі колії, вочевидь, проїхав там цієї ночі. Потім я помітив сліди кінських копит, причому один відбиток був чіткішим, ніж три інших, а це означає, що підкова була нова. Кеб прибув після того, як почався дощ, а вранці, за словами Ґреґсона, ніхто не приїжджав, отже, цей кеб під’їхав вночі, і, певна річ, саме він привіз туди тих двох.

      – Усе це цілком подібне на правду, – погодився я, – але як ви вгадали зріст убивці?

      – Та дуже просто: зріст людини в дев’яти випадках з десяти можна визначити за шириною її кроку. Це зовсім не важко, але я не хочу втомлювати вас обчисленнями. Я виміряв кроки вбивці і на глинистій доріжці, і на запилюженій підлозі в кімнаті. А потім мені випала нагода перевірити свої обчислення. Коли людина пише на стіні, то інстинктивно робить це на рівні своїх очей. Від підлоги до напису на стіні – шість футів. Одним словом, завдання для дітей!

      – А як дізналися його вік?

      – Ну, навряд чи дідуган може відразу перестрибнути чотири з половиною фути. А це якраз ширина калюжі на доріжці, яку він, судячи з усього, перескочив. Лаковані черевики обійшли її боком, а квадратні носаки перестрибнули. Ніяких таємниць, як бачите. Просто я застосовую на практиці деякі правила спостережливості дедуктивного мислення, які відстоював у своїй статті… Ну, що ще вам незрозуміло?

      – Нігті та трихінопольська сигара, – відповів я.

      – Напис на стіні зроблено вказівним пальцем, умоченим у кров. Я побачив крізь лупу, що, виводячи букви, вбивця легко дряпав штукатурку, чого не сталося б, якби ніготь на пальці був коротко підстриженим. Попіл, який я зібрав із підлоги, виявився темним і шаруватим – такий попіл залишається лише від трихінопольських сигар. Я зумисне вивчав попіл від різних сортів тютюну. Якщо хочете знати, я написав про це ціле дослідження. Можу похизуватися, що з першого ж погляду визначу вам за попелом сорт сигари або тютюну. Між іншим, знання таких дрібничок і вирізняє вправного детектива від якихось там Ґреґсона та Лестрейда.

      – Ну, а червоне обличчя? – не вгавав я.

      – А це вже сміливіша гіпотеза, хоча не сумніваюся, що й тут маю рацію. Але про це поки що не питайте.

      Я провів рукою по чолі.

      – У мене просто голова обертом, – зауважив я, – чим більше думаю про