Потоп. Том II. Генрик Сенкевич

світлість в особистій вигоді звинувачує несправедливо.

      P. S. Я вчув, що облогу з Несвіжа зняли і що князь Міхал із нами хоче об’єднатися, як тільки шкоду поправить. Дивіться, Ваша світлосте, як чесні представники Вашої родини чинять, і на їхній приклад задивляйтесь, і в будь-якому разі маєте тепер віз і перевіз».

      – Ти таке чув? – закінчив читати князь Ян.

      – Чув. І що? – Богуслав дивився на брата.

      – Треба було б від усього відмовитися, стільки занехаяти, власну роботу своїми руками знищити.

      – І з могутнім Карлом-Ґуставом стятися, і вигнанця Яна-Казимирa за халяви хапати, щоб змилостивився, пробачив і на службу знову прийняв. Та й у пана Сапєги помилування просити.

      Обличчя Янушa налилося кров’ю.

      – Зверни увагу, що він пише: «Покайтесь, і я дарую Вам» – немовби сюзерен васалу!

      – Інше писав би, якби йому шість тисяч шабель над карком висіло.

      – І все ж… – замислився пригнічено князь Януш.

      – І все ж що?

      – Вітчизні був би, може, порятунок так зробити, як Сапєгa радить?

      – А для тебе? Для мене? Для Радзивіллів?..

      Януш не відповів, лише оперся головою на складені п’ястуки і думав.

      – Хай буде так! – сказав він нарешті. – Хай здійсниться.

      – Що ти вирішив?

      – Завтра вирушаю на Підляшшя, а через тиждень вдарю на Сапєгу.

      – Оце Радзивілл! – втішився Богуслав.

      І вони подали один одному руки.

      За мить Богуслав подався на відпочинок. Януш залишився сам. Раз за разом міряв він важким кроком усю світлицю, і врешті ляснув у долоні. Особистий паж зайшов до покою.

      – Хай астролог за годину прийде до мене з готовою фігурою, – наказав магнат.

      Паж вийшов, а князь знову взявся ходити та відмовляти свої кальвіністські молитви. Після чого заспівав упівголоса псалом, уриваючи часто, бо йому дихання бракувало, і споглядав час від часу через вікно на зорі, що мерехтіли на небесній сфері.

      Повільно світла згасали в замку, але, крім астролога і князя, ще одна істота не спала у своїй кімнатці. Це була Олюнька Білевичівнa. Стоячи навколішки перед своїм ліжком, дівчина обхопила голову руками та шепотіла зі заплющеними очима:

      – Змилуйся над нами. Змилуйся над нами!

      Вперше з часу від’їзду пана Кміцицa юнка не хотіла, не могла молитися за нього.

      Розділ IX

      Пан Кміциц хоча й мав охоронні грамоти Радзивілла до всіх капітанів, комендантів і шведських губернаторів, аби йому повсюдно вільний проїзд забезпечували і кривди не чинили, але не наважувався ними скористатися. Він остерігався, що князь Богуслав одразу ж із Пільвішків розіслав на всі боки посильних зі застереженням до шведів про те, що сталося, і наказом заарештувати пана Кміцицa. Тому пан Анджей і чуже прізвище прибрав, і навіть стан свій змінив. Оминаючи Ломжу й Остроленку, до яких першими звістки дійти могли, мчав своїми кіньми разом із компанією до Пшасниша, а звідки через Пултуськ прагнув дістатися Варшави.

      Але