Марія Стюарт. Стефан Цвейг

що властиві, істотні риси її натури поки що приховані від кожного погляду, і то тільки тому, що ще не розквітли. Ще довгі роки добра вихованість і світські манери принцеси не дають змоги здогадатися про внутрішню силу пристрастей, на яку буде здатна душа цієї жінки, найглибше зворушившись і наважившись. Її біле чоло ще сяйливе й холодне, вуста всміхаються приязно й ніжно, око, що дивиться тільки у світ, а не зазирає у власні глибини, бачить і шукає, мов у тумані; і люди, і Марія Стюарт ще нічого не знають про спадщину, притаєну в її крові; не знає вона й про властиву їй небезпеку. Завжди тільки пристрасть розкриває в жінці її найпотаємнішу душу, завжди тільки в коханні та стражданні досягає вона власного виміру.

      Побачивши, що дитина так чудово набуває рис майбутньої володарки, весілля влаштували раніше, ніж передбачали: Марії Стюарт знову судилося, щоб її життєвий годинник у будь-якому розумінні йшов швидше, ніж у її однолітків. Щоправда, дофінові, призначеному їй договором, ледве минуло чотирнадцять років, крім того, це дуже кволий, блідий, хирний хлопець. Але політика тут нетерплячіша за природу, вона не хоче і не може чекати. На французькому королівському дворі панував досить підозрілий поспіх укласти зрештою шлюб, дарма що з тривожних повідомлень лікарів знали про немічність і небезпечну хворобливість спадкоємця трону. Найважливіше для Валуа в цьому шлюбі – лише намагання забезпечити собі шотландську корону, саме тому обох дітей так похапцем тягнуть до вівтаря. Згідно зі шлюбним контрактом, укладеним спільно з послами шотландського парламенту, дофін отримував «матримоніальну корону», тобто корону короля Шотландії внаслідок шлюбу, а водночас Ґізів, родичів Марії Стюарт, п’ятнадцятирічної дівчинки, яка ще не усвідомлює своєї відповідальності, змусили цілком таємно підписати другий документ, який мали приховати від шотландського парламенту і згідно з яким Ґізи наперед зобов’язувалися – в разі передчасної смерті Марії Стюарт або її смерті без спадкоємця – віддати французькій короні країну Марії Стюарт (наче то була приватна власність), а також її спадкові права на Англію та Ірландію.

      Річ зрозуміла, цей договір – нечесний, і про це свідчить сама таємність його підписання. Адже Марія Стюарт не має ніякого права свавільно змінювати порядок успадкування і віддавати в разі своєї смерті свою батьківщину чужій династії, немов мантію або якесь інше майно, але її дядькам потрібна для підпису рука, яка ще ні про що не здогадується. Трагічний символ: перший підпис, який Марія Стюарт ставить на політичний документ під тиском пальця свого родича, становить водночас першу брехню цієї глибоко щирої, довірливої і недвозначної натури. Але, щоб стати королевою, щоб бути королевою, їй відтепер уже ніколи не дозволятимуть бути цілком правдивою: людина, яка склала присягу політиці, вже не належить собі й повинна дослухатися до інших законів, а не до святого закону своєї природи.

      Але всі ці таємні махінації чудово приховані від світу пишною виставою весілля. Понад двісті років жоден дофін Франції