Жарінь. Зупинись, подорожній!. Роман Іваничук

що робиться і до чого може дійти, але зрозуміла, що Кривді чиниться несправедливість.

      Вона не знала, хто має право виступати на захисті, але Мирон, той Мирон, що міг іти в тюрму, хіба побоїться тут сказати слово? А може, він не хоче?…

      І, боячись уже не стільки за дисертанта, скільки за те, щоб не розчаруватись у своїй мрії, вона взяла Мирона під руку і, ставши навшпиньки, сказала майже вголос:

      – Вступіться за Кривду… Забудьте тепер про все…

      Сарабай зчудовано глипнув на Віру. Що це вона? А-а…

      Він приклав до губів палець і докірливо похитав головою.

      – Про це більше ні слова. Домовились? А за Антона конче вступлюся. У нас із цим вченим щуром ще старі порахунки.

      Він попросив слова.

      – Мені, студентові, важко сперечатися з таким ерудитом, як професор Бендас, щодо наукової вартості дисертації Кривди. Але я довіряю професорові Мохнацькому, який завжди був високої думки про цю роботу. Ще тоді, коли дехто вважав, що він неспроможний викладати в університеті, і кафедру славістики віддали сьогоднішньому опонентові…

      – Я апелюю до вченого секретаря, – крутнувся Бендас у кріслі. Обвисле підборіддя посиніло, і довгий ніс зарухався, як п’явка. – Чи може на засіданнях вченої ради виступати студент, тим більше, коли він висловлюється не вельми тактовно?

      Кучеренко хитнув головою, спокійно мовивши:

      – Може, професоре. Це студент, який закінчує другий вуз.

      Бендас збентежено розглянувся.

      – Другий вуз? Який другий вуз? – прогугнявив.

      – А Березу Картузьку, Березу! – прохрипів старенький Каменкович, перехиляючись через стіл. Він тепер не міг собі простити свого беззубого виступу.

      – Я не виступав би, професоре, – вів далі Сарабай, – коли б ви не зачепили політичних питань. Дуже цікаво, що буквально за якихось там півтора року при радянській владі може так кардинально змінитися світогляд у людини. Гадаю, Кривда без вагань відмовився б від наукового звання, якби побачив, що його праця порушить мир на планеті. Але мені здається, що вона руйнує ваш спокій, професоре. До речі, я згадав з вашої милості: ще в 1936 році у статті «Сорочка ближча, ніж кожух» ви, так як і сьогодні, радили Кривді не зачіпати кашубів і лужичан, щоб, не дай Боже, не порушили миру між Німеччиною і Польщею. Ваше миролюбство може викликати тільки подив. Адже вам просто не подобається антифашистське звучання праці Кривди, або, в кращому випадку, не надаєте значення ідеологічній боротьбі з фашизмом. А він ще не знятий з порядку денного, вельмишановний опоненте!

      Студенти заплескали, схвальний гул пішов по залу.

      Мирон з рум’янцем на обличчі – від хвилювання палахкотіли очі – повернувся на своє місце. Віра схопила його за обидві руки, потермосила, захоплена.

      – Ну, як ви сильно! Ой, які ж ви, ну…

      Шум у залі не вгавав, вчений секретар закликав до тиші. Бендас сидів розгублений, зляканий. Він так старанно продумав усе – і ось як повернулося… Проклятий Сарабай, прокляті Кривда і Мохнацький!