Поміж двох орлів. Петро Лущик

Зараз не час згадувати прадіда його величності! – підхопився Потоцький. – І Смоленськ – не Бреславець сто п’ятдесят років тому. Кузен шановного пана канцлера (легкий кивок головою в сторону Лева Сапіги) писав його величності, що, прямуючи повз Смоленськ на підтримку нашим жовнірам під Москвою, до нього прийшли бояри з міста і говорили, що місто згодне підкоритися, якщо пан Сапіга захотів зайняти його іменем його величності, а не самозванця. Не думаю, що відтоді щось змінилося.

      – Зараз у Смоленську Скопін, – вставив Ходкевич.

      Ян Потоцький, здавалося, не чекав від литовського гетьмана заперечення, але відразу опанував себе і, повернувшись до короля, махнув рукою.

      – Зелений ще! – мовив.

      – Може, і зелений, але це не завадило небожу царя Василія запросити у Московію допомоги у князя Судерманського, – заперечив Карл Ходкевич.

      У присутності Сигізмунда ІІІ, який вважав себе королем Швеції, воєводи уникали називати так Карла ІХ.

      – Боюся, що нам доведеться повозитися з ним, – закінчив Ходкевич.

      – Зрештою, Смоленську фортецю можна взяти, – раптом озвався Олександр Гонсевський, чим дуже здивував не тільки Жолкевського. – Для цього достатньо декілька сотень піших і кінних. Не думаю, що це такий вже твердий горішок.

      Більшість присутніх – і Стадницький, і Сапіга, не кажучи вже про Потоцького – закивали головами. Гетьман Жолкевський залишився у меншості.

      – Що ж, вирішено наступати через Смоленськ, – подав голос Сигізмунд. – Я думаю, ніхто не буде заперечувати, щоб військо Речі Посполитої очолив вельможний пан гетьман Жолкевський.

      Від почутого присутні затамували подих. Враженим виявився не лише сам гетьман, але й староста Брацлавський. Ян Потоцький від несподіванки відкрив було рота, неначе намагався заперечити королю, але вчасно спохопився і лише на знак покірності схилив голову.

      Жолкевський підвівся.

      – Я сподіваюся, що пани вельможі зроблять усе, щоб допомогти вельможному панові у його нелегкій роботі, – продовжував король. – Зараз я прошу, щоб ви повернулися до своїх воєводств і були готові вирушити в похід не пізніше Іллі. Як слушно висловився пан гетьман, час підпирає, і було б злочином далі відтягувати наш виступ.

      6

      Звістка про те, що найближчими тижнями доведеться вирушати на війну, дійшла до Жовкви набагато швидше, аніж її привіз із собою сам володар міста. Дійшла – і нічого не змінила. Ті, котрих війна не стосувалася, навіть не звернули на неї уваги; ті ж, хто протягом останніх днів посилено готувалися до неї, навіть зітхнули з полегшенням, – надто вже важкою виявилася муштра для вчорашніх рільників, рибалок і теслярів. Їм здавалося, що на війні буде легше.

      Тарас Сопоха був зарахований у загін гайдуків. Зрештою, усі рекрути, що зголосилися до війська, стали гайдуками. Тепер вони красувалися довгими, аж до литок, синіми жупанами, з-під яких визирали червоні рейтузи. Голову новоспеченим гайдукам