Проект «Україна». Галичина та Волинь у складі міжвоєнної Польщі. Литагент «Фолио»

від радикалів, з’їзд із задоволенням відзначив «великі поступи українського народу Наддніпрянщини в напрямі розбудови свойого національно-державного життя і висловив тверду віру в рішаючу волю золотоверхого Києва відносно долі пошматованих кордонами українських земель».[135] Обидва з’їзди продемонстрували спільність позицій радикалів і трудовиків у питаннях захисту прав українського народу перед екстермінаційним наступом польського уряду, доцільності співпраці українських партій та створення Верховної ради як координаційного центру. Однак розбіжності в інших питаннях не давали змоги сформувати єдиної платформи національно-визвольного руху.

      Антиукраїнський наступ польських націонал-демократів

      За таких зовнішньополітичних умов польський уряд Владислава Грабського (грудень 1923 – листопад 1925 рр.) розпочав безоглядне впровадження польських націонал-демократів концепції про однонаціональну державу, спрямованої на закріплення польського панування у краю, винищення українства загалом.

      Антиукраїнський наступ польського уряду виявлявся в усіх ділянках суспільно-політичного, економічного та культурного життя. Обстоюючи «інтегральність держави», польський уряд ліквідував усі місцеві органи самоврядування і призначив урядових комісарів із широкими повноваженнями для здійснення колоніальної політики на цих землях. Зокрема, від 1924-го до середини 1926 р. у Львівському воєводстві було розпущено 35 % сільських громад, у Станіславівському – 87, у Тернопільському – 94 %. Упродовж цього періоду ліквідовано 53 % міських управ у Львівському, 76 – у Станіславівському і 57 % у Тернопільському воєводствах.[136]

      У відповідь було створено консолідаційну комісію, до складу якої увійшли від Народного комітету УНТП – С. Голубович, А. Малецький, М. Струтинський; від групи «Діло» УНТП – В. Охримович, Д. Левицький, М. Стефанівський; від Української партії національної роботи (УПНР) – Д. Паліїв, В. Кузьмович, В. Целевич. Цій комісії вдалося розробити програму консолідації, яку запропоновано й УПР через Михайла Черкавського.[137]

      Консолідація українських центристів

      Щоб подолати розбіжності у політичному таборі Західної України, обидві групи УНТП, УПНР і УПР із однодумцями із Західної Волині, Холмщини, Полісся і Підляшшя проголосили створення єдиної партії – Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО), узявши за основу організаційні установи УНТП і пристосувавши програму, тактику й організаційний статут до тогочасних політичних умов.

      Головою УНДО обрано Д. Левицького, котрий на установчому з’їзді 11 липня 1925 р. закликав до співпраці всіх присутніх: «Тільки збірним зусиллям цілої суспільності зможемо побороти лихоліття, яке переживаємо. Провід тільки тоді зуміє виконати вложені на нього обов’язки, коли його ініціятива в кожній справі находитиме широкий відгомін на місцях, коли в підмурівок нашої будівлі діячі на місцях покладуть якнайбільшу суму

135

ЦДІАУ у Львові. – Ф. 309. – Оп. 1. – Спр. 2606. – Арк. 1 зв.

136

Діло. – 1926. – 15 серп.; 28 верес.; Кугутяк М. В. Галичина: сторінки історії. – Івано-Франківськ, 1993. – С. 168.

137

ЦДІАУ у Львові. – Ф. 392. – Оп. 1. – Спр. 47. – Арк. 77.