Козацький міф. Сергей Плохий

сумніву, що Рилєєв вбачав у Бедразі саме українського козака. У присвяченому Бедразі вірші, написаному влітку 1821 року, Рилєєв згадує розмови з одним своїм острогозьким знайомим (ймовірно, це був тесть поета, майор Михайло Тевяшов). Вони говорять про повстання греків проти османської влади, яке розгорталося тоді у Греції, та історію Запорозької Січі, яка була символом боротьби за козацькі вольності. Можна припустити, що Рилєєв вів подібні розмови і з Бедрагою. У вірші, присвяченому другові, він писав:

      Майор с себя снимает

      Полузаржавый меч

      И слезы отирает.

      О прошлой старине,

      О Сечи своевольной,

      О мире, о войне.[21]

      В очах Рилєєва острогозькі козаки стали поборниками свободи й особистої незалежності, успадкованих від героїчного минулого. Жива козацька традиція збереглася тут до початку ХІХ століття. «Не за излишнее считаю сказать, что на землях острогожских не видали крепостных крестьян до конца прошедшего столетия. Полковые земли, доставшиеся впоследствии разным чиновникам Острогожского полка, были обрабатываемы вольными людьми или козаками»,[22] – писав він в одному з листів петербурзькій владі, виступаючи за повернення економічних свобод краю, який страждав від важких умов життя. Традиція козацьких вольностей справді не померла. Колишній кріпак графів Шереметєвих, майбутній професор російської літератури Олександр Нікітенко, який своєю свободою завдячував, зокрема, і Рилєєву, пізніше згадував, що його дід, «молчаливый, кроткий, благоразумный в трезвом виде, напившись, он имел обыкновение пускаться в толки об общественных делах, вспоминать о казачине и гетьманщине, судил строго о беспорядках сельского управления».[23]

      Рилєєву здавалося, що Острогозьк успадкував не тільки козацький дух, але й предківську традицію свободи. 1823 року він писав про місто, у якому:

      …пленённый славы звуком,

      Поседевший в битвах дед

      Завещал кипящим внукам

      Жажду воли и побед.[24]

      У вірші йшлося про зустріч 1696 року в Острогозьку царя Петра І з гетьманом Іваном Мазепою – тоді спільниками, а в майбутньому ворогами.[25]

      Рилєєв не уникав політично дражливих і навіть небезпечних тем. Навесні 1823 року він почав працювати над поемою «Войнаровский» про повстання Мазепи та його наслідки. Головний герой твору – Андрій Войнаровський, молодий ідеаліст і племінник Мазепи, приєднується до повстання проти царя та їде за гетьманом на чужину. Він був представником Карла ХІІ у Стамбулі. Дорогою з Османської імперії у Швецію в жовтні 1716 року його викрали російські агенти й доправили в Петропавловську фортецю. Потім його відправили у Якутськ, де він і помер, провівши на засланні шістнадцять років. «Войнаровский» виявився пророчим твором якщо не для самого Рилєєва, то для його товаришів, яких після поразки декабристського повстання

21

Рылеев К. Ф. Наливайко (Отрывки из поэмы) // Рылеев К. Ф. Полное собр. соч. / Ред. вступ. ст. и комм. А. Г. Цейтлина. – М. – Л.: Academia, 1934. – С. 108.

22

Рылеев К. Ф. Об Острогожске // Там же. – С. 298.

23

Никитенко, Александр. Повесть о самом себе: посмертные записки и дневник // Русская старина. – 1888. – Кн. 8. – С. 308.

24

Рылеев К. Ф. Наливайко (Отрывки из поэмы) // Рылеев К. Ф. Полное собр. соч. / Ред. вступ. ст. и комм. А. Г. Цейтлина. – М. – Л.: Academia, 1934. – С. 173.

25

Про Мазепу і перехід до шведів див.: Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа і його доба. – Нью-Йорк, Париж і Торонто, 1960; On the Eve of Poltava: The Letters of Mazepa to Adam Sieniawski, 1704–1708 / Orest Subtelny, ed. – New York, 1975; Субтельний, Орест. Мазепинці: Український сепаратизм на початку ХVIII століття. – К., 1994; Mackiw, Teodor. English Reports on Mazepa, Hetman of Ukraine and Prince of the Holy Roman Empire, 1687–1709. – New York, Munich, and Toronto, 1983.