Козацький міф. Сергей Плохий

центральний її елемент. Вони вважали себе партнерами в імперській справі і протестували проти дискримінації з боку імперського центру. Найближча паралель до української / малоросійської ситуації в Російській імперії – це роль шотландців у формуванні й експансії Британської імперії. І контекстуалізацією «Історії русів» я чимало завдячую масиву літератури про роль художніх творів у формуванні шотландської міфології та ідентичності на тлі Британської імперії і поняття «британськості».[10]

      Кенет МакНіл, один із недавніх дослідників цієї теми, вказав на «унікальні історичні умови в Шотландії, які створили професійну еліту, що претендувала на центральну роль у творенні британських імперських позицій і водночас відчувала зростання англійських політичних і культурних впливів». Ті, хто знає, яку роль відіграли у формуванні Російської імперії і російської імперської ідентичності у ХVІІІ столітті уродженці козацької України – від знакових фігур на зразок Теофана Прокоповича та Олександра Безбородька до тисяч українських інтелектуалів, чиновників і лікарів (у певний момент українці становили понад дві третини лікарів імперії), легко впізнають паралелі між українцями і шотландцями. Так само цікаво прозвучить для дослідника російсько-українських стосунків в імперському контексті думка МакНіла, що «амбівалентність шотландських уявлень про свою відмінність відображає аномальні умови меншинної культури, яка намагається стати культурою імперською». Я доходжу такого самого висновку: подібна амбівалентність стоїть за козацьким історичним міфом, сформульованим в «Історії русів».[11]

      Шотландські і чеські паралелі виявилися дуже продуктивними в інтерпретації результатів цього дослідження ще й тому, що вони допомагають поставити «Історію русів» і козацький міф, створенню і поширенню якого вона сприяла, у широкий контекст європейського міфотворення. Найвідоміші автори в жанрі національної літературної містифікації, до якого прямо належить «Історія русів», – Джеймс Макферсон і Вацлав Ганка. Розлога література про підробки тієї епохи виявилася дуже корисною для аналізу походження й рецепції «Історії русів». Потреба в національному епосі після національної катастрофи або поразки, використання в такому епосі імперської мови, підкреслення історичної та культурної вищості переможеної нації над своїми переможцями, приписування авторства давно померлому авторитету з метою автентифікації підробленого наративу і його ідейного спрямування, використання підробки для «відновлення» начебто втраченої частини національного наративу і, нарешті, політична лояльність авторів подібних національних містифікацій до імперії – все це типові ознаки загальноєвропейського жанру, до якого належить «Історія русів».[12]

      Питання про авторство «Історії русів» вплинуло на стратегію і структуру моєї книжки. Вона складається з сімнадцяти розділів, поділених на п’ять

10

Див., напр.: Davis, Leith. Acts of Union: Scotland and the Literary Negotiation of the British Nation, 1707–1830. – Stanford, 1998; Hall, Stefan Thomas. The Role of Medieval Scottish Poetry in Creating Scottish Identity: “Textual Nationalism”. – Lewiston, N. Y., 2006; Trumpener, Katie. Bardic Nationalism: The Romantic Novel and the British Empire. – Princeton, 1997; Yadav, Alok. Before the Empire of English: Literature, Provinciality, and Nationalism in Eighteenth-Century Britain. – New York, 2004.

11

McNeil, Kenneth. Scotland, Britain, Empire: Writing the Highlands, 1760–1860. – Columbus, Ohio, 2007. – P. 14. Про паралелі між українським і шотландським досвідом див.: Velychenko, Stephen. Empire Loyalism and Minority Nationalism in Great Britain and Imperial Russia, 1707–1914: Institutions, Law and Nationality in Scotland and Ukraine // Comparative Studies in Society and History 39 (1997). – P. 413–441. Про паралелі між творами Вальтера Скота та óбразами козаків в російській літературі див.: Kornblatt, Judith Deutsch. The Cossack Hero in Russian Literature: A Study in Cultural Mythology. – Madison, Wisc., 1992; Bojanowska, EdytaM. Nikolai Gogol: Between Ukrainian and Russian Nationalism. – Cambridge, Mass., 2007 [укр. пер.: Бояновська, Едита. Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом / Пер. з англ. А. Бондаря. – К.: Темпора, 2013].

12

Про історичні підробки й літературні містифікації див.: Groom, Nick. The Forger’s Shadow: How Forgery Changed the Course of Literature. – Basingstoke and Oxford, 2002; Russett, Margaret. Fictions and Fakes: Forging Romantic Authenticity, 1760–1845. – Cambridge, 2006; RuthvenK. K. Faking Literature. – Cambridge, 2001; Stewart, Susan. Crimes of Writing: Problems in the Containment of Representation. – Durham, N. C., and London, 1994. Про літературні містифікації в Росії і Україні див.: Grabowicz, George G. National Poets and National Mystifications // Literární mystifikace, etnické mýty a jejich úloha při formování národního vědomí. Studie Slováckého muzea: Uherské Hradiště 6 (2001). – S. 7 – 24 [укр. публ.: Грабович, Григорій. Слідами національних містифікацій // Критика 6 (2001). – С. 14–23]; Keenan, Edward L. Josef Dobrovský and the Origins of the Igor’ Tale. – Cambridge, Mass., 2004; Толочко, Алексей. «История Российская» Василия Татищева: Источники и известия. – М.: НЛО, 2005.