Козацький міф. Сергей Плохий

є набором переконань, зазвичай оформлених у наратив, які спільнота сповідує про себе». Згідно з Шепфліном, – а в цьому випадку він іде услід за багатьма іншими вченими, що поділяють антропологічний підхід у дослідженні міфу, – «головне значення має зміст міфу, а не його історична достовірність». «Історія русів» відповідає двом з дев’яти видів національних міфологій у Шепфліна – міфу про воєнну звитягу і міфу про етногенез. Зосереджуючись на подвигах козаків, «Історія русів» пропонувала майбутній українській нації версію походження – походження не соціальної верстви чи політичного утворення, а етнічної групи «корінних» русів. На мою думку, цим самим «Історія русів» допомогла замінити міф загальноросійської єдності на міф української історичної і культурної унікальності. Вона також зробила козацький міф наріжним каменем модерної української історичної ідентичності.[7]

      Відправною точкою в аналізі «Історії русів» яко втілення і вираження козацької міфології стали для мене роботи Джона Армстронґа про роль козацького міфу в українському націєтворенні. В його означенні міф – це «інтегральний феномен, через який символи національної ідентичності набувають послідовного смислу». Для мого погляду на роль козацької міфології у формуванні української національної ідентичності важливе також спостереження Ентоні Сміта, що «міфи, спогади, символи і цінності часто можуть бути адаптовані до нових обставин через наповнення новими смислами й новими функціями». Ці широкі дефініції і загальні припущення про історичні міфи добре служили мені в минулому, коли я досліджував еволюцію домодерних східнослов’янських ідентичностей та писав про вживання козацької історії і надуживання нею в пострадянській ситуації. Вони послужили також добрими теоретичними рамками і для цього дослідження, але в ході роботи я несподівано для себе виявив, що не можу більше покладатися лише на традиційну літературу про нації і націоналізм – твори Бенедикта Андерсона, Мирослава Гроха, Ернеста Гелнера і Ерика Гобсбаума.[8]

      Починаючи роботу над цією книжкою, я сподівався, що сліди анонімного автора «Історії русів» приведуть мене до групи мрійливих, далеких від конкретної політики інтелектуалів, головних дійових осіб стадії «збирання спадщини» у схемі націєтворення Мирослава Гроха. Але матеріал повів мене в іншому напрямку. Коло «незвичних підозрюваних», про яке йдеться у книжці, складалося з дворян, заангажованих у місцеву політику і добре інтегрованих в імперію. Серед людей, які могли бути причетними до створення «Історії русів» і вже точно її читали й поширювали, траплялися високі чиновники, які зробили кар’єру і зажили багатства, зміцнюючи та розширюючи імперію. Вони здобули освіту в імперських столицях і відправляли своїх дітей в імперські навчальні заклади, з яких ті виходили російськими літераторами. Навіщо таким людям писати, переписувати й поширювати текст, який не просто прославляє козацьке минуле, а

7

Schöpflin, George. The Functions of Myth and a Taxonomy of Myths // Myths and Nationhood / Ed. Geoffrey Hosking and George Schöpflin. – London, 1997. – P. 19–35. Про формування української національної міфології див.: Wilson, Andrew. Myths of National History in Belarus and Ukraine // Ibid. – P. 182–197.

8

Armstrong, John A. Myth and History in the Evolution of Ukrainian Consciousness // Ukraine and Russia in Their Historical Encounter / Ed. Peter J. Potichnyj et al. – Edmonton, 1992. – P. 133; Smith, Anthony D. The Ethnic Origins of Nations. – Oxford and New York, 1986. – P. 3. Пор.: Plokhy, Serhii. Ukraine and Russia: Representations of the Past. – Toronto, 2008. – P. 168; Плохій С. Походження слов’янських націй. Домодерні ідентичності в Україні, Росії та Білорусі / Пер. з англ. М. Климчука і Т. Цимбала. – К.: Критика, 2015. – С. 3. Панівні «модерністські» підходи в дослідженні націоналізму див. у роботах: Андерсон, Бенедикт. Уявлені спільноти. Міркування щодо походження й поширення націоналізму / Пер. з англ. В. Морозова. – К.: Критика, 2001; Hroch, Miroslav. Social Preconditions of National Revival in Europe. – New York, 2000; Ґелнер, Ернест. Нації та націоналізм; Націоналізм / Пер. з англ. Г. Касьянова. – К.: Таксон, 2003; HobsbawmE. J. Nations and Nationalism since 1780: Programme, Myth, Reality. – Cambridge, 1992; Винайдення традиції / За ред. Ерика Гобсбаума і Теренса Рейнджера; пер. з англ. М. Климчука. – К.: Ніка-Центр, 2010. – 2-ге вид.