Червоний горобець. Джейсон Метьюз

стежить, коли вона знімає туфлю за столиком у кафе.

      Спати з ним було дуже ризиковано. Він був інструктором, а на додачу ще й психологом, відповідальним за оцінку її особистості та придатності до служби. Та все ж вона знала, що він мовчатиме, знала, який вплив має на нього, а сама думка про секс, про порушення суворого правила під час підготовки, неабияк збуджувала, куди більше, ніж фізичне задоволення.

      Якого було чимало. По обіді, після вуличних занять, вони опинилися у квартирі Михайла, де він жив із батьками та братом, удома нікого не було. Ковдра з його ліжка лежала на підлозі, стегна Домініки тремтіли, волосся обрамляло обличчя, доки вона сідлала його, відчуваючи, як імпульси підіймаються її спиною й опускаються до пальців на ногах, особливо на тій, що колись була зламана. Вона знала, чого хоче, її таємним «я» останнім часом нехтували в школі, на підготовці, в казармі. Вона заманила його в пастку – хто кого проштрикував? – і силою вклала на підлогу, беручи, що хоче й коли хоче. Буде час і для ніжності, воркування й зітхання, але пізніше. А зараз її очі були напівзаплющені, вона зосереджено перетворювала всезростаючий натиск, сильніше, сильніше – давай! ну ж бо! – на раптовий прилив задоволення. Надто чутливий, щоб продовжувати, надто солодкий, щоб зупинятись. В її очах прояснилось, і вона прибрала волосся з обличчя, відчуваючи останні імпульси в стегнах та пальцях ніг. Михайло мовчки лежав під нею, широко розплющивши очі, ніби випадковий перехожий, який не розуміє, що саме щойно побачив.

      Згодом, заварюючи чай, він скоса поглядав на неї. Загорнувшись у светр, сидячи за кухонним столом, Домініка простодушно дивилась на нього, і психолог Михайло одразу ж зрозумів, що секс не мав з ним нічого спільного. Як і те, що нікому про нього не розповість, ніколи. І що це ніколи не повториться. Певним чином, Михайло відчув полегшення.

* * *

      Оперативний курс наближався до кінця, вона майже закінчила третю частину підготовки з трьох обов’язкових. Виснажені пенсіонери, які навчали Домініку, давно назвали її мушкою, тією частиною зброї, крізь яку прицілюються. Вони позитивно оцінили її працьовитість, відзначили її інтелект, її розум, а також почасти неочікувано гостру інтуїцію в роботі на вулиці. Її вірність та відданість Батьківщині були беззаперечними. Один чи два пенсіонери вказали також, що вона нетерпляча. Вона могла б діяти більш аргументовано, слід розвивати гнучкість у підходах до вербування. Один із стариганів написав, що попри її бездоганні результати, на його думку, їй не вистачає істинно патріотичного завзяття. Вроджена незалежність неодмінно візьме гору над її вірністю. Це було просто його відчуття, його враження; жодних прикладів він не надав. Такий коментар відхилили як беззмістовну думку старого дурня. Так чи інакше, Домініці ніколи не показували цих оцінок.

      Лишався останній практичний іспит, на вулиці, перевірка того, як вона відточила майстерність роботи під прикриттям. Остання вправа, письмова перевірка й фінальна співбесіда. Вона вже майже пройшла. Та напередодні,