Червоний горобець. Джейсон Метьюз

* *

      Марті Ґейбл сидів за своїм терміналом в іншому невеличкому кабінеті, поряд з кабінетом Форсайта, намагаючись зрозуміти, як написати дипломатичну телеграму в штаб-квартиру, не використавши слова «членосос». Будучи старшим за Форсайта – Ґейблові давно перевалило за п’ятий десяток, – він був великим та широкоплечим, з сивим коротко стриженим волоссям, блакитними очима та сталевим бруском замість носа. Його чоло було засмагле, червоне, а обвітрене обличчя видавало людину, яка часто буває надворі. Засмаглі великі руки нерухомо нависли над клавіатурою. Він ненавидів писати телеграми, ненавидів друкувати двома своїми пальцями, ненавидів бюрократію. Вуличний хлопець. Нейт стояв на порозі його кабінету. Кабінет був геть голий, нічим не прикрашений, за винятком фотографії монумента Вашингтона на стіні. Стіл був порожній. Перш ніж Нейт устиг чемно постукати по дверній рамі, Ґейбл повернувся у своєму кріслі та похмуро глянув на нього.

      – Ти новенький? Кеш? – прогорланив Ґейбл. Акцент видавав у ньому жителя Іржавого поясу.[7]

      – Неш. Нейт Неш, – сказав Нейт, підходячи до столу. Ґейбл лишився сидіти, та простягнув свою велетенську руку. Нейт напружився від невідворотності кісткодробильного стискання.

      – Довгенько ти сюди діставався. Завербував когось дорогою з аеропорту? – розреготався Ґейбл. – Ні? Нічого, ще буде час після обіду, – сказав він.

      – Ходімо.

      Виходячи з резидентури, Ґейбл просунув свою дебелу ротвейлерську голову в декілька кабінетів у коридорі, перевіряючи, що роблять інші офіцери. Всюди було порожньо.

      – Добре, – сказав Ґейбл, – усі виперли свої дупи надвір. Сраний світ, яким він має бути.

      Ґейбл повів Нейта в неохайний турецький ресторанчик на маленькій, укритій снігом алеї біля залізничного вокзалу. У єдиній кімнаті, заповненій парою, було півдюжини столів, вікно для подачі з кухні та портрет Ататюрка в рамі на стіні. Люди ґелґотіли на кухні, та коли Ґейбл підійшов до віконця й ляснув у долоні, всі змовкли. Худий смаглявий чоловік із чорними вусами й у фартуху розсунув завісу з бісеру й вийшов із кухні. Він злегка обійняв Ґейбла, який представив його як Таріка, власника ресторану. Не дивлячись в очі, турок м’яко потиснув Нейтові руку. Вони зайняли кутовий стіл, і Ґейбл поставив стілець, на який вирішив усадовити Нейта, навпроти стіни, з видом на двері. Сам Ґейбл сів спиною до іншої стіни. Говорячи турецькою, Ґейбл замовив два адана-кебаби, два пива, хліб і салат.

      – Сподіваюся, ти полюбляєш спеції, – сказав Ґейбл. – У цій маленькій дірі готують найкращі турецькі страви в усьому місті. Тут багацько іммігрантів із Туреччини.

      Ґейбл поглянув на кухню. Нахилився вперед.

      – Я знайшов Таріка десь рік тому, агента для підтримки, ну, знаєш, забрати пошту, заплатити за оренду сховку, щось десь підслухати. Кілька сотень на місяць, і він щасливий. За необхідності ми можемо вийти на громаду експатів у Гельсінкі.

      Коли принесли їжу, Ґейбл випростався, побачивши два довгі пласкі кебаби,

7

Іржавий пояс Америки, відомий також як Індустріальний або Фабричний пояс, – частина Середнього Заходу та східного узбережжя США, де від початку промислової революції і до 1970-х років були зосереджені сталеливарне виробництво та інші галузі американської важкої промисловості.