Червоний горобець. Джейсон Метьюз

хвилин, за дев’ятсот кілометрів на схід, Ваня Єгоров знав, що Неш приїхав до Фінляндії. Гра починалася.

      Наступного ранку Нейт зайшов у кабінет Тома Форсайта, голови резидентури Гельсінкі. Кабінет Форсайта був невеличкий, але затишний, з єдиною картиною на морську тематику, що висіла над столом, та маленьким диваном біля стіни навпроти. Обрамлена світлина вітрильного судна на прозорій поверхні океану стояла на столі біля дивана, поруч з іншою, із зображенням Форсайта в юності за кермом. Єдине вікно в кабінеті закрите жалюзі.

      Форсайту було вже далеко за сорок, високий та худий, з рідким сивим волоссям та міцною щелепою. Виразні карі очі дивилися на Нейта з-над окулярів у формі півмісяця. Форсайт усміхнувся, кинув стос паперів у коробку й підвівся, щоб потиснути руку над столом. Його рукостискання було твердим та сухим.

      – Нейте Неш, – сказав він неспішно. – Вітаю в резидентурі.

      Він жестом вказав Нейту на шкіряне крісло біля його столу.

      – Дякую, шефе, – сказав Нейт.

      – Тобі підшукали квартиру? Де тебе поселило посольство? – спитав Форсайт.

      Відділ житлозабезпечення в посольстві надав йому комфортну двокімнатну квартиру в Круунунхаці. Нейт був у захваті, відкривши подвійні двері на маленький балкон з видом на пристань, поромний термінал та море за ним, так і сказав Форсайту.

      – Це гарний район, дуже близько до роботи, – відповів Форсайт. – Я б хотів переговорити з тобою та Марті Ґейблом, щоб ти краще зрозумів, що тут у нас і до чого.

      Ґейбл був заступником голови резидентури, з яким Нейт ще не зустрічався.

      – У нас є кілька гарних справ, та ми зможемо зробити набагато більше. Забудь про внутрішні цілі, фіни – наші союзники, ми за ними слідкуємо. Ми з Марті все облаштували, тож тобі не слід перейматися внутрішньою службою. Пройдемось усіма односторонніми можливостями, які ми розробляємо. Всі звичні араби – з «Хезболли», хамас’у, палестинці – у всіх є свої люди в місті. Отримати до них доступ може бути нелегко, тож подумай про агентів під прикриттям. Іранці, сирійці, китайці. Невеличкі групи, вони почуваються тут безпечно, в нейтральній Скандинавії. Перси можуть шукати обладнання, на яке накладено ембарго. Перевір їх за дипломатичними каналами, – сказав Форсайт, відкинувшись у своєму офісному кріслі.

      – Я хотів би зайнятись чимось більшим, – сказав Нейт. – Після того, що сталося зі мною в Москві, мені треба щось справді велике.

      «Звісно», – подумав Форсайт. Він помітив тривогу в його очах і рішучість в його стиснутій щелепі. Нейт рівно сидів у своєму кріслі.

      – Це добре, Нейте, – сказав Форсайт, – та будь-яке вербування – добре, доки воно продуктивне. Велику рибу можна виловити завдяки терпінню, роботі в команді та створенню десятків нових контактів.

      – Це мені відомо, шефе, – швидко відповів Нейт. – Та я не маю такої розкоші, як час. Той Ґондорф добряче до мене причепився. Якби не ви, мене повернули б до російських штабістів, я б сидів за комп’ютером, клацаючи мишкою. Ви