Червоний горобець. Джейсон Метьюз

подумки позначила точку на сорочці дядька Вані, куди встромила б олівця, який лежав на столі. Вона опустила очі й заговорила тихим голосом:

      – Допомога матері – це дуже добре, – сказала вона. Ваня махнув рукою, «ну аякже».

      – Дивно буде тут працювати, – додала дівчина.

      – Не так уже й дивно, – сказав Ваня. – І ми працюватимемо разом.

      Слова кружляли над його головою, змінюючи кольори разом із сонячним світлом за вікном. «Звісно, – подумала Домініка, – звичайний співробітник щодня тісно співпрацює із заступником директора».

      – І які обов’язки будуть на мене покладені? – спитала Домініка. Вона вже достатньо знала, аби вгадати відповідь.

      – Звісно, почнеш ти з базового рівня, – сказав Ваня. – Але кожна з функцій Служби задовольняє критичну потребу. Документи, звіти, архіви. Добробут розвідки залежить від того, як співробітники обробляють інформацію.

      Звісно, їм треба було поховати її у підвалі, якомога глибше.

      – Не впевнена, що розуміюсь на таких обов’язках, дядьку, – сказала Домініка. – І не думаю, що впораюся.

      Ваня приховував своє роздратування. З цією Венерою Мілоською він мав лише два варіанти. Або ж ще до обіду Маторін позбудеться її, або ж він зможе завербувати її до Служби, взяти під контроль. Середини бути не могло. Не можна було дозволити їй просто розгулювати Москвою, адже роздратування зростало б, і, можливо, вона почала б планувати помсту. Sookin syn.

      – Впевнений, ти швидко навчишся. Це досить важлива робота, – сказав Ваня. Тепер він змушений був переконувати цю дурепу.

      – Гадаю, мені цікавіше було б працювати в іншому відділі Служби, – сказала Домініка.

      Ваня глянув на неї з-за столу: руки складені разом, нерухомі. Вона сиділа прямо з упевнено піднятою головою. Ваня нічого не сказав, він чекав.

      – Я хотіла б вступити до Академії зовнішньої розвідки, стати стажером.

      – Академія, АВР, – повільно вимовив Ваня. – Ти хочеш стати агентом розвідки. В Службі?

      – Так, гадаю, я добре впоралася б, – сказала Домініка. – Ви самі сказали, що з Устиновим я гарно попрацювала, завоювавши його довіру.

      Згадка про Устинова зробила свою справу. Ваня закурив третю сигарету за три хвилини. Не рахуючи жінок з обслуги, було всього дві, може, три, які працювали в першому головному управлінні старого КГБ, і одна з них була старою істеричкою в президії. Жодну жінку ніколи не приймали до вищої школи КГБ, до Інституту Андропова чи нинішньої АВР. Єдиними жінками, причетними до польових операцій, були кооптовані дружини офіцерів резидентури, і горобці, натреновані зваблювати свої мішені.

      Та за тридцять секунд Ваня Єгоров зробив блискавичний розрахунок. У ролі кандидатки до АВР його небога буде під ще пильнішим контролем. Її результати, підхід до навчання, а також місце перебування на найближче майбутнє будуть постійно відстежуватися. На тривалий час вона виїжджатиме з Москви. Якщо не втримається і відкриє рота, то потрапить під дисциплінарну юрисдикцію Служби. Її звільнення, ба навіть тюремне ув’язнення,