Остання справа полковника Принципа. Сергій Постоловський

зарекомендувати себе. Одним словом працювати і працювати, поетапно наближуючись до мети.

      Того ранку, коли зник Семюель Римах, пан Стрижак працював на ниві державної безпеки вже дев’ятнадцятий рік поспіль. Дев’ятнадцять років він слідкував, ховався від, ганявся за, допитував, катував, аналізував, робив висновки. І одним з найважливіших зроблених ним висновків, було те, що розвідник – це, перш за все, людина. А у кожної людини є своє таємні слабкості. Ось на них і потрібно грати! Інакше ти ніколи не отримаєш того, чого хочеш. А кожен розвідник хоче лише одного – перемоги. Переможців, як відомо, не судять.

      Надхшвидкісний електромобіль промчався набережним шосе у напрямку Видубичів. Там, за кронами столітніх дерев, у Стрижака, який в ту мить знаходився за кермом цього типового чуда нової ери, була призначена зустріч. Зустріч з одним суб’єктом, який вже чекав на свого приятеля Гришка.

      Дивні були стосунки у цих двох. Що могло пов’язувати американського вченого, дослідника, доктора віртуального політичного управління та почесного жителя Вашингтону з сиротою при живій матері і злиднем при грошах, які по праву належали йому від мертвого батька? Це було щось більше, ніж походження та інтереси. Це було те, що професіонал впізнає у професіоналі. Як футбольний фанат на нюх чує свого, нехай і з команди суперників, але по духу такого ж – несамовитого до останнього подиху. Такий же азарт, вогні, якими наповняються очі, впевненість у власній правоті, впертість та принциповість. Була якась справжня чоловічість, якої ні американець, ні українець не зустрічали серед інших. Правда, Стрижак бачив таку саму чоловічість у полковника Принципа та, на жаль, спілкуватись з ним міг тільки по роботі. Полковник був зовсім інший, останній з могікан у тій країні. І Стрижак поважав його за це.

      Американця звали Майкл Лоррінг.

      Він був аскетом у всьому, що стосувалось його особистого життя, його дороги, на яку він ступив 23 роки тому. Мінімум жінок, солодощів, комфорту та лінощів. Лінь Лоррінг відверто зневажав. Він виснажував себе розумово та фізично, дотримуючись тієї точки зору, що тільки труднощі та наполегливість роблять з чоловіка того самого, справжнього чоловіка. Він сприймав тільки три речі: покірність підлеглих, своя особлива лінія та відсутність боргів. Його стрімка наукова кар’єра, його розум та феномен звернули на себе увагу хлопців з Управління. Вони запропонували, а він через два дні дав згоду. Ось і вся історія початку його іншого, таємного життя. Життя нелегального агента. Людини, іноді здатної непомітно для інших втручатись в долі цілих країн та народів.

      Майкл Лоррінг назавжди прикипів до Центрально-Східної Європи. Йому подобались вузенькі вулички Праги, аристократичність та велич споруд Кракова, нові архітектурні конструкції бізнесової Варшави. Його тягло до палаців Будапешту, нічної і такої старовинної Братислави, ранішнього Мінську, ділового Бухаресту, метушливого Кишинева та вкрай модернізованого Києва. Він вільно володів чеською, польською,