Остання справа полковника Принципа. Сергій Постоловський

культур. Врешті-решт, розвідка – це інша доля, про яку ніколи не дізнаються ані твої рідні, ані твої найближчі друзі. Це поступовий досвід, який іноді буває таким жахливим, що швидше його можна сприйняти за якусь голлівудську картину. Досвід той з роками стає небезпечним, адже саме він завжди пам’ятатиме усі перемоги та безліч програшів. Досвід у розвідці – це вже історія. Це людські долі, таємні механізми боротьби за владу, це сконцентрованість на діях, робота заради конкретних цілей та задач, за якими вже йде головна мета. Розвідка – це життя за легендою, це інші прізвища, імена, чужі будинки, люди, які раптово стають твоїми сусідами. Це важкий щоденний контроль над собою. Це нове коло спілкування, європейські столиці та маленькі селища в Румунії і Придністров’ї. Це агонія Африки та пекельність перуанських і уругвайських зим. Це Азія з її диктатурами, корупцією та жорстокими фанатиками, для яких людське життя – ніщо. Так, маленьке непорозуміння. Але це також і Азія з великим потенціалом, розвинутою інфраструктурою, високими технологіями і неймовірними економічними показниками, яким щиро заздриш, коли розумієш їхню силу.

      Розвідка – це невідомість нічних доріг, тінь холодного, липкого і неприємного жаху, що завжди супроводжує тебе на слизькому шляху. Це багатогранний світ, де є такі ж людські стосунки, як і у інших сферах. Все так, як і відбувається в житті. І в значній кількості випадків, у розвідці можуть бути не тільки порозуміння, але й таємні, специфічні взаємини. Послуга за послугу. Не зовсім шпигунство, але й вже не чесна робота та слідування клятві. Розвідка не завжди вибирає чесність. Трапляється, що навпаки.

      Стрижак потрапив до розвідки випадково. В ньому розгледіли потенціал, про який він навіть і не здогадувався. Йому почали допомагати, підказувати, де треба, вчити різним маленьким хитрощам та цілим теоріям з маніпуляції масовою свідомістю. Зі Стрижака робили шпигуна, агента, першокласного нелегала, солдата вищого ґатунку. Його шлях був непростим, а характер – настільки жахливим, що з ним не могла прожити жодна жінка більше трьох тижнів. Колеги сприймали Стрижака просто, як професіонала, найманця, який за гроші та посади буде гризти землю, проте свого доб’ється. Люди намагались жити так, щоб їхні шляхи не дуже часто пересікались з дорогами Стрижака. Такою він вже був людиною.

      Усі звали Стрижака Григорієм. Проте віднедавна у результаті підвищення ву Державному агентстві кризових експериментів – Григорієм Владиславовичем. Контрастна неспівзвучність імені самого Стрижака та імені його батька різала вухо, змушуючи людей червоніти. Та Стрижак не зважав на такі дрібниці.

      Григорій народився в один з тих перших років нового століття, коли ще при владі був президент, якого через роки після Майдану українці благали повернутись, згадуючи і кредити, і вчасні зарплати останніх років його президентського терміну, і контрольованість цін. Та головне вони згадували про газ. Про те, що при тому президентові газ був! І коштував недорого…

      Стрижак ріс спокійним хлопчиком у Чернівцях, де його батько займався м’ясною торгівлею. Мати ж Григорія була