В’язень Неба. Карлос Руис Сафон

й присіла навпочіпки на ліжку.

      – Коли Хуліан трохи підросте, моя мати зможе глядіти його вдень, і я планую тоді почати працювати.

      Я кивнув, погоджуючись.

      – Де?

      – У книгарні.

      Розваживши, я вирішив за краще промовчати.

      – Гадаю, моя допомога вам не завадить, – додала Беа. – Твій батько вже не здужає стільки працювати. І не ображайся, але мені здається, що я краще за тебе чи Ферміна тямлю, як поводитися з клієнтами. Фермін, той узагалі останнім часом, здається, тільки відлякує людей.

      – Із цим не посперечаєшся.

      – Що ж йому, сердешному, сталося? Я оце якось зустріла на вулиці Бернарду, і вона розплакалася переді мною. Я повела її до однієї з тих цукерень, що на вулиці Петрічоль, і після чашки гарячого шоколаду з вершками вона розповіла, що Фермін поводиться вкрай дивно. Кілька днів тому він начебто не схотів заповнювати парафіяльну анкету нареченого. Хто ж так одружується? Він тобі нічого не казав?

      – Нічого такого, що здалося б мені важливим, – злукавив я. – Може, Бернарда надто тисне на нього…

      Беа мовчки поглянула на мене.

      – Що? – зрештою не витримав я.

      – Бернарда просила мене нікому не розповідати.

      – Не розповідати що?

      Дружина пильно подивилася на мене.

      – Що в неї затримка цього місяця.

      – Їй затримали платню за роботу?

      Беа поглянула на мене як на ідіота, і мене враз осяяло.

      – Бернарда вагітна?

      – Тихіше, а то розбудиш Хуліана.

      – То вона вагітна чи ні? – перепитав я ледь чутно.

      – Можливо.

      – А Фермін знає?

      – Вона не хоче йому поки що казати. Боїться, що він кинеться навтьоки.

      – Фермін ніколи б так не вчинив.

      – Усі б чоловіки так вчинили, якби могли.

      Мене здивувала різкість у її голосі, яку Беа, щоправда, відразу ж підсолодила лагідною усмішкою, опиратися якій не зміг би ніхто.

      – Як же погано ти нас знаєш.

      Беа звелася в напівтемряві й, не кажучи ні слова, стягнула через голову сорочку й кинула її на край ліжка. Дозволивши помилуватися собою кілька секунд, вона повільно нахилилася наді мною й неквапно провела язиком по моїх губах.

      – Як же погано я вас знаю, – прошепотіла вона.

      10

      Наступного дня стало зрозуміло, що рекламний хід із ілюмінованими Христовими яслами виявився неабияк дієвим. Уперше за багато тижнів батько всміхався, час від часу занотовуючи продажі до бухгалтерської книги. Щойно крамниця відчинилася, до нас потроху потяглися і давні клієнти, що бозна-відколи вже не заходили, і нові, що прийшли до нашої книгарні вперше. Я віддав батькові, як знавцеві свого діла, право провадити з ними всіма справи і задоволено спостерігав, як він насолоджувався своєю роботою, пропонуючи книжки, пробуджуючи в покупцях цікавість і вгадуючи їхні смаки. День заповідався чудовий, перший за кілька останніх тижнів.

      – Даніелю, потрібно принести зібрання ілюстрованої класики для дітей. Видавництва