Культ. Любко Дереш

чи то пак Риба-Сонце, пішла з нічим. Вона люто траснула дверима, зовсім як Дарця, яку вона вигнала одним своїм владним словом.

      Банзаєві думки поповзли до неї. Як легко вона піддалася! Сіла в ряд, де нікого не було. Завжди сама. Банзаєві стало її шкода, направду шкода. Така симпатична

      (симпатичніша від усіх решти, симпатичніша день за днем)

      дівчина, як правило, ніколи не буває сама,

      (мідні буки)

      хоча у Мідних Буках всяке буває… (Він ще не міг здецидуватись у своєму ставленні до того міста, але був упевнений, що, на відміну від Дарці Борхес, воно йому подобалось усе менше й менше. А Дарця…)

      Несподівано у двері постукали – і ввійшла вона. Дарця Борхес.

      Банзай розгубив усі свої думки та звичні слова. Його ніби застали голим.

      – Привіт, – промовила вона, ледь посміхаючись. В обидвох його візитерок було чорне волосся, але в першої воно вже було добряче травмоване всілякими перманентами та завивками. У Дарці воно було відверто чорним, прямим і завивалось на кінчиках назовні. Приблизно такої довжини, яке було в нього на третьому курсі: на п’ять пальців нижче вух. Вона відкинула з очей волосся, так що стало видно її лице. Банзай тихо млів.

      – Ти зараз дуже зайнятий? – спитала вона після привітання.

      У Банзая защеміло серце: невже і вона зараз запросить його на діскацєку? А така, здавалось, кльова дівчина була…

      – Ну так, трохи є, а шо?

      – А ти міг би мені пояснити… ну, розказати то, шо розказував їм сьогодні на факультативі? – Очевидно, їй було незручно від того, що Банзай був свідком її вигнання. А може, то не було вигнання… Га, Юрчику?

      9

      Він радісно (але не занадто, щоб не злякати її) сказав, що так, нема питань, приходь після шостого сюди, як поїси в їдальні, і взагалі, можеш казати мені просто «Банзай».

      – Добре, Банзаю, – сказала вона і вийшла, махнувши дверима, які повільно зачинялися. Він не міг відірвати погляду від того простору, що скорочувався від руху дверей. Перед тим, як вони повністю зачинилися, він побачив, що Дарця розвернулася до нього обличчям і помахала йому пальцями на па-па. Нарешті двері затулилися.

      Ти педофіл, Банзаю, затям собі раз і назавжди. Ти педофіл.

      Він відмахнувся від паскудного голосу й сів перекусити яблуком та почитати «Замок» Кафки. Після перерви у нього «вікно», і він піде до Держислави Черевухи дивитися на Ренуара.

      10

      Дарця й справді прийшла після шостого уроку, із зошитом та ручкою. А Банзай майже не хвилювався.

      – А про шо ти їм сьогодні розказував? Бо ті ссс… – Дарця вчасно, хоча й невдоволено, стулила губи.

      – Суки?… – спитав він просто.

      Вона кивнула:

      – Та. Вони. Не хотіли ніхто сказати, яка була тема. Казали, шо я ше маленька…

      Банзай голосно пирснув сміхом і реготав до корчів у животі. Він попросив її нікому (а тим дєвачкам особливо) не розповідати те і переказав свій славний виступ. Під кінець Дарця вже змовницьки та широко посміхалася.

      А потім, коли звична напруга