Культ. Любко Дереш

– вуйка Андрія. Всі учні (а дівчата-підлизи особливо) дуже слічно вітали іменинника з пишною сороківкою. А Вітайль Ханигін-Тичинда навіть написав мадриґал на його честь. Мадриґал почепили на дошці оголошень, але перед тим він був прочитаний Автором на забаві яко Тост Дня (Автор нетвердо стояв, приховуючи маленькі відбекування за випинанням губ, і не зводив з уродинника під час декламації почервонілих блискучих очей). Ось цей чудесний мадриґал:

      Нехай срібними росами будять Вас уранці,

      Хай здійсниться тисяча Ваших бажань,

      Дозвольте нам у Ваше свято

      Привітати Вас від усієї душі,

      І побажати Вам тільки щастя,

      Добра, радості в житті.

      Снаги трудової без ліку,

      Ні грама бід, ні крапельки страждань,

      Злету орлиного та віку лебединого,

      І якнайменше нерозв’язаних питань.

      З РОСИ І ВОДИ!

      Юрка насторожило одне: чому «будять Вас уранці»? І чому не нептунці чи плутонці, скажімо?

      Тимчасово невизнані дитячі таланти також приклали свою шкодливу руку до теплих привітань. Хтось гелевою ручкою, імітуючи шрифт поздоровлення, дописав:

      Солнце, воздух и вода

      Не помогут никогда.

      Лишь активный онанизм

      Укрепляет организм.

      ЦІЛУЄМО!

      6

      26 вересня, у вівторок, відбувся черговий факультатив.

      На урок приходили різні люди, шукаючи знань, чи просто з підлабузницьких міркувань.

      Основним ґенератором підлабузництва була Іра Коркуша. Банзаю вона дуже нагадувала Рибу-Сонце з мультика про Умку. Від неї йшли невпинні флюїди підлизування. Вона стала своєрідним ґуру, ідеологом цього тонкого і вельми непростого заняття. Коло неї згуртувалось іще четверо дівчат подібного віросповідання.

      Банзай зайшов у клас. Там сиділо вже троє хлопців, Ігорчик Лель, як його всі називали, – серед них. Його Банзай бачив у невдалих спробах замаланювання до Дарці. Ну і, звичайно, Королева підлабузництва зі своїм кортежем. Вона сіла за другу парту… Не надто близько, щоб відразу ж викрились її плани, і не надто далеко, щоб утратити вплив на Юрка.

      Банзай вже замірявся почати лекцію. Він став посередині, збираючись розповісти про цикл трикарбонових кислот, як у клас зайшла Дарця Борхес. Вона привіталася, скинула легку осінню куртку, жбурнула шкіряний наплічник на крісло і сіла у порожньому ряду, де нікого не було (подалі від усіх, мабуть). Вона ледь посміхалася, чекаючи, що ж такого видасть сьогодні Банзай.

      Раптом озвалася Риба-Сонце:

      – Слушай, Дарця, і ти ше сюда приперлася?

      Дарця повернула до неї голову і щось проартикулювала губами. Що саме, не було видно, бо на лице з одного боку розсипалося волосся.

      – Сама іді туда! Вали звідси, чюєш? – голосно пронявкала Риба-Сонце.

      – Да! Вали! – кракнула одна з її подруг. – Мєньше народу – більше кіслароду!

      Банзай побачив, як здригнулось обличчя Дарці. Він хотів було сказати, що на лекцію вільно приходити кожному, кому захочеться, але Дарця вже встала і повільно