Тарас Шевченко: сто днів кохання. Валентин Чемерис

повстання.

      Власне, у Польщі.

      За польською історіографією, це – Листопадове повстання, Російсько-польська війна 1830–1831 років, національно-визвольне повстання проти влади Російської імперії на території Царства Польського. Повстання відбувалося під гаслом відновлення незалежної «історичної Речі Посполитої» в межах 1772 року.

      17 листопада 1830-го повстанці захопили Бельведерський палац – варшавську резиденцію намісника російського великого князя Костянтина Павловича. Він встиг утекти з палацу – у Варшаві почалося повстання, на чолі якого стояло таємне шляхетське офіцерське товариство.

      Повстанці захопили арсенал, чимало російських генералів і офіцерів, які перебували у Варшаві, було вбито.

      18 листопада 1830 року повстанці заволоділи Варшавою. Російське окупаційне військо на чолі з намісником великим князем Костянтином Павловичем втекло не лише з Варшави, воно залишило й Польщу. Потужні військові фортеці Модлін і Замостя було здано повстанцям без бою, а невдовзі після втечі намісника Царство Польське залишили, рятуючися втечею, всі російські війська.

      Адміністративну раду Царства Польського було перетворено на Тимчасовий уряд – до влади доступився Національний уряд на чолі з князем Чарторийським. Польща спішно готувалася до війни з Російською імперією – за волю, за незалежність. Польська армія за кілька днів виросла з 35 тисяч до 130 тисяч вояків і ринулася завойовувати волю… До якої, як тоді здавалося, так близько… Ще один натиск, ще, ще і жадана воля прийде у Польщу. Всі росіяни, які перебували тоді в Царстві Польському, спішно брали ноги в руки… Павло Енгельгардт разом зі своїми вояками змушений був утікати з Варшави. Та так спішно, що не зміг забрати з собою слуг – багато з них залишились у Варшаві. І серед них у столиці на якийсь час зостався й Тарас. Повстання варшав’ян розгоралося на його очах. Зберігся переказ, що хлопець під час стрілянини «заліз на горище і відтіля, із дахового вікна дивився на вулицю, на бійку між поляками й російським військом» (із спогадів Федора Вовка, «Громада» за 1876 р.).

      І довго потім побачене стоятиме у нього перед очима, і хлопець захоплено згадуватиме: «Я бачив, як люди за волю б’ються, за кращу долю – нам би отак!..».

      Варшав’яни так дружно тоді виступили проти москалів, що всім, «хто звався руським», довелося тікати з Варшави – надто великою була ненависть до окупантів. Втікати мусив і Тарас. Що з того, що він був кріпаком, людиною підневільною, а не окупантом, але… Він був російським підданим, тож мусив залишити Варшаву.

      І він її залишив, прочитавши перед тим відозву поляків, звернену до підданих Російської імперії:

      «Ви, що страждаєте в залізних веригах самодержав’я, зігнуті під тяжким і ганебним ярмом рабства, повстаньте з нами, росіяни!».

      Росіяни, ясна річ, повставати разом з поляками проти… росіян, хоч і в ранзі окупантів Польщі, не могли, а тому довелося спішно тікати.

      Польський революційний уряд рішуче виселяв із Варшави