Тарас Шевченко: сто днів кохання. Валентин Чемерис

Давні греки називали манію «безумством від богів».

      «Прагма» – поміркована любов, коли переживання цього почуття в людині спричиняється не сердечною прив’язаністю, а тільки заради вигоди.

      В українців, окрім любові, існує ще й кохання. Це вважається одне й те ж, але… Любити можна всіх і вся (батьківщину, край, людей, рідних тощо), а кохають лише дівчат і жінок, бо кохання – це вже сексуальний інтим.

      Кохання – в уявленнях українців – це найкраще людське почуття, найвище щастя, світла доля, основа сімейної злагоди. Вочевидь, так воно і є.

      Століттями і навіть тисячоліттями кращі уми людства, філософи і поети намагалися розгадати таємницю найсвятішого і незбагненного почуття – кохання. (У деяких народів символом кохання була бджола, бо поєднувала (як і любов) «солод меду і гіркоту жала».)

      І став Тарас коханцем, як називається чоловік, що перебуває в позашлюбному зв’язку з жінкою або дівчиною, а вона, своєю чергою такому чоловікові стає коханкою… І вперше юний Тарас спізнав – із Амалією, – що ж воно таке, те, що сьогодні називається… гм-гм… сексом. Чи то пак, статевими зносинами, статевою любов’ю…

      Далі фантазувати про те, що буває між молодими, коли вони на нічку залишаються удвох під одним дахом в одній постелі, Сошенко вже не мав сили. Чортова німкенька! Здавалося, кінець світу, а не тільки моралі.

      – Шалава! Гуляща! Розпусниця! Зрадливиця!

      Якими тільки словесами не вибухав за згадки про Амалію Сошенко, про ту Амалію, з якою ще вчора збирався йти під вінець. Сліпець! Як добре, що хоч своєчасно прозрів і побачив, хто така насправді кралечка Амалія. Тараса ж ні в чому не винив – не він ходив на побачення до Амалії. Амалія, втративши стид і страм, сама до нього бігала на квартиру, де невдовзі навіть почала залишатися й на ніченьку…

      Жах, жах та ще й жахота! Невже такі дівчата ще водяться на світі білому, вдаючи з себе невинних ягничок, а самі тим часом у гречку – стриб-стриб! От стерва! І вродиться ж така!

      А де ж твоя дівоча цнота, незайманість, де твоя честь дівоча незаплямована? Не знаходячи відповіді, зрештою накотився на Тараса:

      – Як ти міг… Ми ж друзі. Чи не побратими. А ти… Я збирався на ній женитись, а вона… Тихцем до тебе бігає. І навіть залишається у тебе на ніч. І ти її не виштурхав у плечі?

      – За віщо?

      – А вона ж зрадила мене, твого друга.

      – Та чи вона твоя власність, Йване… Була твоєю, стала моєю… Що ж тут такого. А я з нею спізнав – уперше! – рай! І вперше повірив, що рай на землі є, якщо там є такі дівчата. А женитись на ній, на відміну від тебе, я їй не обіцяв. У нас – вільна любов!

      – Що ти говориш? Хіба це любов? Це ж… це ж б-блуд! Бо як не женитись на дівчині, то для чого тоді з нею і кохання затівати…

      В істориків збереглися дані, що Тарас і Амалія ще досить довго зустрічалися, але Шевченко з німкенею так і не одружився – хоча буцімто й обіцяв із нею побратися. (Прегарненька німкеня йому таки подобалась, принаймні на початку їхнього знайомства). Та діло далі флірту так і не просунулося. Що ж до Сошенка, то він таки