2010: Друга одіссея. Артур Кларк

зазначав Боумен, у цей час він припустився кількох серйозних помилок, хоч усі, крім однієї, можна зрозуміти. Сподіваючись урятувати Пула, якщо той досі живий, Боумен сів в іншу космічну капсулу, залишивши корабель під контролем Еала.

      Одначе все виявилося марно: коли Боумен його наздогнав, Пул уже помер. Приголомшений цим нещастям, астронавт вирішив забрати тіло напарника назад на корабель, але Еал відмовився його впустити.

      Утім, комп’ютер недооцінив вигадливість людського розуму. Попри те, що, кваплячись, Боумен забув шолом від скафандра на кораблі й тепер ризикував опинитись у відкритому космосі без захисту, астронавт проник усередину «Діскавері» крізь аварійний вихід, який не контролювався комп’ютером. Потім він провів Еалу лоботомію, один по одному відімкнувши його розумові центри.

      Повернувши контроль над кораблем, Боумен дізнався дещо жахливе: під час його відсутності Еал відімкнув систему життєзабезпечення трьом астронавтам у стані гібернації. Тепер Боумен був настільки самотнім, наскільки ще не була жодна людина в історії.

      Інші могли піддатися безпорадному розпачеві, але Девід Боумен довів, що ті, хто обрав його на це завдання, не помилилися, схибити можна цілячись у мішень. Він зумів повернути «Діскавері» під свій контроль і навіть відновити зв’язок із Центром керування польотом, переорієнтувавши увесь корабель так, щоб застигла антена знову була розвернена до Землі.

      За заданою наперед траєкторією «Діскавері» зрештою прибув на Юпітер. Там, на орбіті, серед супутників гігантської планети Боумен зіткнувся з чорною плитою такої самої форми, як моноліт, виритий у місячному кратері Тіхо, але в сотні разів більшою. Астронавт на космічній капсулі вилетів із «Діскавері» дослідити її і зник, залишивши своє останнє бентежне повідомлення: «О Господи, там повно зірок!»

      Загадка зникнення Девіда Боумена хвилювала інших; доктор Чандра переважно переймався тим, що сталося з Еалом. Якщо й було щось, що ненавидів його позбавлений емоцій мозок, то це невизначеність. Він не міг заспокоїтися, не дізнавшись причини поведінки Еала. Навіть зараз Чандра відмовлявся назвати дисфункцію Еала поломкою; у найкращому випадку для нього це була «аномалія».

      Маленька кімнатка, його святая святих, вмебльована лише кріслом на поворотній консолі, письмовим столом і дошкою із двома фотографіями. Мало хто зі сторонніх міг знати людей на портретах, але втаємничені одразу ж упізнавали богів комп’ютерного пантеону Джона фон Неймана й Алана Тюрінґа.

      На столі не було книжок, чи навіть олівця і паперу. Однак усі книжки з усіх бібліотек світу негайно надходили в розпорядження доктора Чандри, варто йому було лише поворушити пальцем – екран комп’ютера слугував йому й етюдником, і записником. Навіть дошка використовувалася лише для відвідувачів; останній запис тритижневої давнини зображував блок-схему.

      Доктор Чандра запалив свої ядучі сигари, імпортовані з Мадраса;[6] паління було міцною і, вірте чи ні,

6

Нині Ченнаї, місто в Індії.