2010: Друга одіссея. Артур Кларк

полегкість або розчарування, коли «Вояжеру 2» так і не вдалося розгадати цю загадку.

      Тому, очевидно, історія, яку ви збираєтеся читати, це щось більше за звичайне продовження до першого роману чи фільму. Там, де вони різняться, я слідував за екранною версією, хоча загалом намагався зробити цю книжку якомога більш самодостатньою і, звісно, відобразити в ній сучасні знання про космос.

      А вони, певна річ, застаріють до 2001 року.

      Артур Кларк

      Коломбо, Шрі Ланка

      Січень 1982 року

      Частина І. «Леонов»

      Розділ 1. Зустріч у фокусі

      Навіть у еру загального переходу на метричну систему телескоп називали тисячофутовим, а не тристаметровим. Тропічне сонце швидко спускалося на спочинок, і гігантську каструлю серед гір уже наполовину поглинула тінь, але велетенський трикутник антенного комплексу, що високо здіймався з її центру, досі виблискував на світлі. Треба мати орлиний зір, щоб із землі помітити дві людські фігури серед опорних балок, кабелів і хвилеводів.

      – Настав час нам поговорити, – промовив доктор Дмитрій Мойсейович до свого давнього друга Гейвуда Флойда. – Про черевики, космічні кораблі й сургучні печатки, але найбільше про моноліти та несправні комп’ютери.

      – Тож ось чому ти витяг мене з конференції. Я навіть зрадів, бо чув промову Карла вже стільки разів, що, здається, вивчив її напам’ять. І краєвид тут, звісно, просто фантастичний. Уяви, я вже стільки разів відвідував Агресібо, але жодного разу не підіймався до антени.

      – Який сором, я був на антені вже тричі. Тільки подумай, тут ми слухаємо цілий Усесвіт, але ніхто не може підслухати нас. Тож поговорімо про твою проблему.

      – Яку ще проблему?

      – Почнімо з того, чому ти звільнився з поста Голови Національної ради космонавтики.

      – Я не звільнився. Просто Гавайський університет платить більше.

      – Гаразд, ти не звільнився, ти пішов сам, поки тебе не звільнили. Вуді, після усіх років, що ми знаємо один одного, ти мене не обдуриш, отож перестань і намагатися. Якщо НАСА запропонує тобі повернутися просто зараз, невже відмовишся?

      – Добре, добре, старий характернику. Що ти хочеш знати?

      – По-перше, у тому рапорті, який врешті оприлюднили після тривалого зволікання, було забагато недомовок. Ми заплющимо очі на безглузду й незаконну секретність, якою ваші люди огорнули цю справу з викопаним монолітом Тіхо.

      – То було не моє рішення.

      – Радий це чути. Я навіть тобі вірю. І ми вдячні вам за те, що тепер ви дозволяєте всім досліджувати цю штуку, хоч, звичайно, ви мали вчинити так, щойно його знайшли. Так було б набагато краще…

      Запала похмура мовчанка, чоловіки пригадали, що чорна загадка на Місяці досі презирливо ігнорувала всі досі винайдені людьми інструменти. Потім росіянин знову заговорив:

      – У будь-якому разі, хай чим є моноліт на Місяці, біля Юпітера маємо щось значно важливіше. Зрештою саме туди