П’ята Саллі. Деніел Кіз

якийсь бруд, сер. Я принесу вам іншу. – Я замінила воду на мартіні та підморгнула, щоб він зрозумів, у чому річ. – Вода за рахунок закладу.

      Коли я повернулася з тарілками морепродуктів та реберцями, Леонард підморгнув мені та передав порожню склянку:

      – Я б випив іще водички, будь ласка.

      Він залишив більше грошей, щоб заплатити за мартіні, а також додав п’ять доларів чайових. Коли він вже збирався йти, я спитала, чим Леонард займається, й дізналася, що він власник рибної крамниці.

      Я швидко та вміло впоралася з іншими столиками, сміялася з відвідувачками та жартувала з чоловіками, що залицялися до мене. Було весело. З усіх робіт, якими коли-небудь займалася Саллі, мені завжди найбільше подобалося обслуговувати столики, тому що де б це не було, я дуже люблю знайомитися з різними людьми та вгадувати, звідки вони та що роблять. І погляньмо правді у вічі, завжди приємно знаходити гроші на столиках після того, як відвідувачі йдуть, чи бачити, наскільки їм сподобалося твоє обслуговування, коли вони додають щедрі чайові до своїх чеків із кредитних карток.

      Найменше мені подобалося прибирати своє робоче місце, готувати столики для нових відвідувачів, досипати солі, перцю та інших приправ, витирати пляшечки з кетчупом, розстеляти скатертини та розкладати столові прибори. Тому я вирішила доручити цю справу Саллі. Після того як обміняла готівку за чеками, дістала свої чайові та задля безпеки сховала їх у бюстгальтер, я звільнила місце.

      Вийшла Саллі геть зачумлена. Все, що вона пам’ятала, це те, як сиділа у кріслі у барі та розпитувала Тодда Крамера про роботу. Вона глянула на годинник. Шість годин п’ятдесят хвилин зникло з її життя. Була вже десята вечора, а вона сиділа зодягнена в блискучий короткий топ і дуже коротку спідницю. В приміщенні було вже майже порожньо, але столи вгиналися під брудними тарілками, на підлозі в проходах лежали розкидані папірці та серветки, а інші офіціантки сиділи за баром та рахували свої чайові.

      – Гей, маленька, мо’, ше один скотч із содовою?

      Саллі почула голос, краєм ока побачила низького огрядного відвідувача, та не була впевнена, що то звертаються до неї. Вона підвелась не в змозі поворухнутись, бо розум не контролював її тіло.

      – Щось не так? – пролунав м’який низький голос.

      Вона підвела голову й побачила стурбоване обличчя Тодда. Він гриз зубочистку та розглядав Саллі.

      – Ні. Тільки трохи голова болить. Я… Я… – Тоді вона побачила блокнот із замовленнями у себе в руці. – Не можу згадати, куди поділа олівець.

      – Він у тебе в волоссі. – Тодд простягнув руку, витягнув його та подав їй. І заспокійливо торкнувся її руки. – Ти сьогодні добре попрацювала. Ти хороша офіціантка. Думаю, той клієнт хоче привернути твою увагу.

      Саллі нарешті змогла поворухнутися та підійшла до товстого чоловіка, який махав склянкою в її бік. Вона прийняла його замовлення, скотч із содовою, але коли відвернулася, відчула, як його рука ковзнула її задком та стиснула його.

      Вона зойкнула та впустила склянку. Та розбилася, а Саллі вибігла