Наближення. Переклади (збірник). Коллектив авторов

Читать онлайн.
Название Наближення. Переклади (збірник)
Автор произведения Коллектив авторов
Жанр Поэзия
Серия
Издательство Поэзия
Год выпуска 0
isbn 978-966-03-7707-3



Скачать книгу

він рідко (що він, хіба ветеран-марафонець?!)

      Зробить два кроки, коли одного вистачає.

      Відраза в нього до водіння машин і до квашеної капусти.

      Застібку «блискавка» терпить і куртки спортивні носить.

      Він зовсім байдужий до карт, хоч не вважа їх розпустою,

      Він нікчемний на ковзанах, відчув він це раз – і досить.

      Плаче тужно за ним другий бік океану.

      А він завжди повертається шляхом, яким приїхав.

      Він кличе його по імені, кличе безперестану —

      Повернення завжди для нього єдина і справжня втіха.

      Повернення завжди з вітром, і вітер він завжди слухає,

      Поки шумують хвилі і солоно лижуть руку.

      Стелиться темінь в низинах, страх приходить з розпукою,

      Він присмерку завжди боїться і цвіркунового звуку.

      Він думає більше і більше, бо ж час осідає торосами,

      Як том невідомого міфа, відкривається дійсність щоліта.

      Прерій високотрав’я оплакує його ридма росами —

      Яка нагорода знати містера Сміта!

      З англійської поезії

      Т. С. Еліот

      (1888–1965)

      Безплідна земля

      Бо Сивіллу Кумейську на власні очі бачив я, підвішену в амфорі, і коли ті хлопці спитали: «Сивілло, чого ти хочеш?» – одрекла вона: «Вмерти хочу».

Езрі Паундові, з майстрів найкращому

ІПогребіння померлого

      Жорстокий місяць квітень викликає

      Бузок заснулий з мертвої землі. Він змішує

      Бажання й спогади. Він будить

      Застиглий корінь весняним дощем.

      Зима нас берегла від холоду, вкривала

      Цю землю снігом забуття і годувала

      Життя мізерне висохлою бульбою.

      Літо нас застукало зненацька, прийшло з-понад

      озера Старнбергерзее

      Впритул зі зливою; ми сховались в колонаді,

      Тоді пішли у сяйві сонця до Гофгартен.

      Пили ми каву й довго розмовляли.

      Bin gar keine Russin, stammi aus Litauen,

      echt Deutch[1].

      Дитиною гостила я в ерцгерцога,

      Мого кузена. Він брав мене на саночки,

      А я тремтіла з ляку. Він казав: Маріє,

      Тримайся-но, Маріє. І з’їхали вниз.

      В горах себе вільнішим почуваєш.

      Ночами я читаю, а взимку на південь їду.

      Що то за корінь продовбується, що за галуззя росте

      На пустирі каменистому? О сину людський,

      Не можеш мовити, ні передбачити. Ти знаєш тільки

      Купу розбитих образів, де сонце палить,

      Де мертве древо тіні не дає, ані цвіркун —

      полегшення,

      Де камінь висохлий, де не дзюрчить вода. Лиш

      Простяглася тінь під скелею червоною

      (Сховайся у тім затінку під скелею червоною)

      І я тобі таке щось покажу, ні крапельки не схоже

      На тінь твою, що вранці бігає слідом твоїм,

      Ані на тінь, що ввечері стрічається з тобою.

      Я покажу тобі сам жах у жмені пороху.

       Frisch weht der Wind

      Der Heimat zu

      Mein Frisch Kind

      Wo weilest du?[2]

      «Ти



<p>1</p>

Я не росіянка, я з Литви – справжня німкеня (нім.).

<p>2</p> Свіжо вітер вієВ краї батьківщиннні,Дитя моє ірландське,Де ж ти нині?(Нім.) – з опери Р. Вагнера «Трістан та Ізольда».