Наближення. Переклади (збірник). Коллектив авторов

в тебе понавипадали,

      Новісінькі встав, бо дивитись на тебе не можу».

      1 я вже не можу, кажу: «Подумай про бідолаху.

      Був у війську чотири роки. Стужився за ласкою.

      А коли ти не хочеш, тебе виручать інші».

      Ах так? – вона мені. – Я ж їй: а певно, так.

      Знаю, кому зобов’язана, – каже і в вічі мені зазирає.

      МЕРЩІЙ БУДЬ ЛАСКА ПОРА ВЖЕ ПОРА.

      Тобі це не до вподоби, роби як знаєш, – кажу їй, —

      Інші тільки чекають, аби його переманити.

      Як Альберт покине тебе, пам’ятай: я застерігала.

      І не сором тобі, кажу їй, виглядати такою старою

      (Їй же щойно тридцять перший).

      Чим же мушу зарадити, – смутно вона проказує.

      То все ті пігулки, приймала їх, щоб викинути.

      (Має вже п’ятеро, мало не вмерла від

      Джорджа малого.)

      Аптекар казав: «Не турбуйся». Та чулася

      дуже кепсько.

      Ти справді таки дурненька, – кажу їй на те.

      Коли Альберт не залишить тебе, так навіщо,

      Навіщо ти віддавалась, коли дітей не хочеш?

      МЕРЩІЙ БУДЬ ЛАСКА ПОРА ВЖЕ ПОРА.

      Альберт вернувся в неділю. Шинку приготували.

      І мене запросили, щоб скуштувала гарячої.

      МЕРЩІЙ БУДЬ ЛАСКА ПОРА ВЖЕ ПОРА.

      МЕРЩІЙ БУДЬ ЛАСКА ПОРА ВЖЕ ПОРА.

      Добраніч, Білле. Добраніч, Лу. Добраніч, Мей.

      Добраніч. Па. Па. Добраніч. Добраніч.

      На добраніч, вельможні пані,

      На добраніч, любі пані. Добраніч. Добраніч.

IIIВогненна проповідь

      Намет ріки роздерто; останні пальці листя

      В підмоклій глині берега втонули. Вітер

      Безголосий перетинає землю буру. Німфи від’їхали.

      Мила Темзо, тихо плинь, поки пісню викінчу.

      Не спливають в нурті порожні пляшки,

      папірці з бутербродів,

      Ні шовкові носовички, ні недокурки,

      Ні інші свідчення про літні ночі. Німфи від’їхали.

      Десь поділися, не лишивши адреси, їх друзі

      Згаяли час і щезли – нащадки директорів з Сіті.

      Над хвилями Женевського озера сів я та й заридав…

      Мила Темзо, тихо плинь, поки пісню доспіваю.

      Мила Темзо, тихо плинь, – глуху пісню і недовгу,

      Та нахабне за собою чую в подуві морозу

      Кісток глухе торохтіння й хихотіння, як погрозу.

      Щур прошмигнув м’яко серед трав, серед зел,

      Поволік черевце ослизле пониззям береговим,

      Коли я рибалив у каналі затхлому

      В надвечір’ї зимовім, близько: ген за газівнею

      Я міркував про смерть королевича-брата

      І загин короля-батька, що в смерті його попередив.

      Голі тіла біліли на березі серед болота,

      На сухім, приземкуватім горищі кості лежали,

      Лише щур прошурхотить по них вряди-годи.

      Ввижається мені, що в тиші чую за плечима

      Одлуння то клаксонів, то моторів. Разом з ними

      У повесінні до пані Портер їде Суіні.

      Висяває над пані Портер та її донькою

      Молодик-місяченько ясною долонькою,

      Вони ніженьки миють содовою водою

      Et о ces voix d’enfants, chantant dans la coupole!