Наближення. Переклади (збірник). Коллектив авторов

здатність кожного яскравого твору спалахувати новим світлом, воскресати із небуття чи забуття, вражати уяву нових людей і в нові часи. Йдеться про незнищенність інтересу до літератури й самого бажання займатися нею попри сьогоденне її збідніння й спрощення, попри явне звуження сфери її суспільної активності. Йдеться загалом про необхідність її існування як одної із форм розумової діяльності людства.

      Без літератури освічена людина ніколи не набуде глибокого, всеосяжного знання рідної мови. Без літератури молодим поколінням ніколи не виховати в собі високої культурної поведінки й почуттів, а зрілій людині – не розібратися в складних емоційних вузлах власного життя. І хоча суто інформативне поле художньої літератури звужується в добу відкритості й доступності сучасного інформаційного буму, пов’язаного із електронними засобами масової інформації, усе одно без художніх творів нам не відчути смак і аромат минулих історичних епох (та й нинішньої «технократичної» доби!).

      І в галузі художнього перекладу ми спроможні сповна відчути оту дивовижну здатність давніх творів оживати в новій якості й у новому ореолі, і то найперше у тих випадках, коли перекладачеві щастить піднестися до рівня справжнього, реального співавтора іншомовного поета, тобто подарувати його словам частинку власної плоті й крові. О, наше сприйняття ніколи не зраджує нас, і ми чуємо негайно, коли таке насправді трапляється, бо тоді по-особливому неповторні еманація духу й буяння почуттів, закарбовані в оригіналі й трепетно, повнозвучно перенесені в стихію іншої мови.

      Для кого з нас не стануть кревна близькими відчайдушні слова Олександра Блока з поезії «Друзям»?.. Ширше – для яких поколінь, для яких епох оті слова могли б стати неактуальними?.. Нема таких, бо людська психіка не міняється за тисячоліття. (І коли я всоте перечитую «Діалоги» Платона, то завжди думаю: не піднесеться на таку височінь жодний із нинішніх письмаків на Заході і на Сході…)

      Ми, друзі, таємно ворожі,

      Глухі, завидющі, чужі,

      А як би і жити, й трудитись,

      Не бути б так – ніж на ножі?

      Що вдієш! Усяк настарався

      Отрути для свого житла,

      Всі стіни просякла трутизна.

      Ніде не притулиш чола!

      ………….

      Життя продали ми і дружбу,

      Лихі марнотратники слів,

      Що вдієш! Ми шлях розчищаєм

      Для наших далеких синів!

      Коли в кропиві під парканом

      Нещасні кістки зогниють,

      Який-небудь пізній історик

      На нас наживеться, мабуть.

      Ось тільки замучить, проклятий,

      Ні в чім не повинних дітей

      Нудними цитатами з текстів

      І датами наших смертей.

      ………….

      У свіжий бур’ян з головою —

      Щоб сон забуття вколисав!

      Мовчіть, проклятущії книги!

      Ніколи я вас не писав!

      Зверніть