Вітіко. Адальберт Штіфтер

думкою. Добре, що так склалося. А оскільки людина має думати й про земне, і то не для себе, а для своїх дітей, я дякую тобі за твою пропозицію дбати про мене й відхиляю її, бо нашого майна досить для мене і моїх малих дітей, уживай свою владу на те, щоб жоден шляхтич твоєї країни не зашкодив їй. Вибір мого житла нехай припадає на цей замок, я не бажаю ніякого іншого.

      – Нехай буде по волі твоїй, – кивнув Владислав, – і, поки Господь дає мені владу, я захищатиму тебе. Я допомагатиму виховувати твоїх малих дітей для піднесення нашого роду, а з більших Марія вже в добрих руках Леопольда, маркграфа Австрійського, і буде через його сестру Ґертруду ще тісніше пов’язана зі мною і з країною, а твого сина Владислава я запрошу з Моравії в Богемію, щоб виділити йому майно, як і личить молодій галузці священного дерева роду Пржемисла. Лишайся зі своїми дітьми в цьому замку, поки в країні мир, і так довго, як хочеш, ти ж бо бережеш пам’ять про Собеслава.

      – Ця пам’ять не зміниться ніколи, – промовила Адельгайда.

      – У цьому домі твоє серце не одужає, – зауважив Владислав.

      – Але мені тут найкраще, – відказала Адельгайда.

      – Тож нехай буде так, – погодився Владислав.

      – Нехай, – зітхнула Адельгайда, – і нехай не зникне моя довіра до твоїх слів.

      – Я візьму цю довіру з собою в дорогу як радість, – усміхнувся Владислав.

      – А тепер накажи своїм людям, – запропонувала Адельгайда, – зайти в замок, щоб їх почастували. Тут ще є припаси з часів Собеслава. Бореш подбає.

      – Я не вестиму своїх людей у замок, щоб вони не заважали тобі, – відмовився Владислав. – У нас є свої припаси на в’ючних конях і ми можемо споживати їх де завгодно. Бореш лишиться твоїм каштеляном, тільки в питаннях розбудови цього замку та його безпеки він повинен слухатися мене.

      – Тоді, моя люба Агнесо, принеси три келихи вина для трьох чоловіків, – звеліла Адельгайда.

      Одна з жінок, які були коло Адельгайди, вийшла з кімнати і принесла на таці три срібні келихи з вином. Адельгайда взяла найгарніший келих, відпила з нього й подала Владиславу. Він підніс його до вуст і випив вино. Два інші келихи подали Велиславу та Одолену, і вони теж випили.

      – Ну, тепер ти вже почастувала нас у своєму домі, – мовив Владислав, – і ми прощаємось. Дозволь мені, ясновельможна родичко.

      Владислав підступив і поцілував Адельгайду в чоло. Потім став перед нею, та вона підняла вгору руки, поклала йому на голову і теж поцілувала його в чоло.

      – Нехай Господь освятить усі твої дії, – промовила Адельгайда.

      – Нехай твоя молитва лише забезпечить, що найкращі дійдуть до своєї мети, – відповів Владислав. Потім ще раз узяв Адельгайду за руку і обернувся, щоб іти. Тримаючись за руку князя, вона пішла поряд із ним аж до дверей. Потім обоє вклонилися, пустили руки, Владислав вийшов, Адельгайда повернулася в кімнату.

      Від Гости Владислав зі своїми людьми знову поїхав до Праги. Прибувши до міста, послав вісників до панів Юрика, Богуслава