Вітіко. Адальберт Штіфтер

і самоцвіти в замок на горі Каленберґ коло Відня, щоб для богемського князя посватати в Леопольда, маркграфа Австрійського, його сестру Ґертруду.

      Вітіко викликали до князя. Він мав їхати до нього у Вишеград. Коли Вітіко завели в кімнату до Владислава, князь сидів у каштановому вбранні на дерев’яному стільці за дерев’яним столом. Навколо нього сиділо чимало його друзів у пишних уборах. Князь був дуже поважний і блідий.

      – Вітіко, – мовив він, – сядь на один із тих стільців.

      Вітіко сів.

      – Бачиш, – казав далі, всміхаючись, князь, – те, що приписав мені жартівник, таки справдилось!

      – Ти не пам’ятатимеш моїх слів із лихою думкою, – зауважив Вітіко.

      – Я пам’ятатиму їх із доброю думкою, – поправив його князь. – Наша дружба, що почалася коло Чинова, повинна тривати далі. Вітіко, мій дядько звернув на тебе увагу, я хочу вчинити так само.

      – Високий пане, – заперечив Вітіко, – я прошу тебе, щоб ти мені тепер ще дозволив іти своїм шляхом.

      – Отже, ти вважаєш мене за лихого князя, якому не хочеш служити, як ти й казав тоді, – мовив князь.

      – Ні, – знову заперечив Вітіко, – я б тільки хотів зібратися з думками.

      – Тож нехай буде так, як є, – погодився князь.

      – Високий пане, якщо мені можна говорити, – сказав тепер син Начерата, – я б сказав, що він тепер зовсім інший, ніж тоді, як я думав про нього коло Чинова. Він стоїть навпроти тебе, і його, мабуть, треба ув’язнити, а коли провина його ще тяжча, то й покарати. Прихильники Собеслава затяті й заміряються на владу. Є Болеміл зі своїми численними синами та онуками, крім того, Дівіш і його прихильники, лихий Любомир, могутній у Дудлебах, потім Вшебор, Боржебор та інші. Вони занапастять тебе, коли ти не дослухаєшся до нашої поради, а ми ж вірні тобі.

      Цієї миті в двері зайшов Начерат у дуже гарному білому вбранні. Він тихесенько сказав кілька слів князеві й вийшов.

      – Вітіко, – озвався князь, – іди своїм шляхом. Я накажу, щоб тебе ніхто не ображав і не кривдив.

      Вітіко підвівся зі свого стільця, вклонився і вийшов. На своєму сивому коні він поїхав до Сильвестра, що, зрікшись своєї посади, знову жив у монастирі в Сазаві, де раніше він був абатом. Вітіко подякував йому, а потім знову поїхав на південь країни.

      4

      Майоріли корогви

      На шостий день після зішестя на престол князя Владислава в Празі відбулися вибори єпископа, бо Сильвестр наполягав на своїй відмові від посади. Єпископом Богемії обрали Оттона, старшого священика Праги, і одне посольство поїхало до святого отця в Рим, а друге в Обергіртен до архієпископа Майнцького, під чиєю патерицею перебувала й Богемія.

      З Праги мало-помалу роз’їхалися люди.

      Ще раніше виїхав Лех Болеміл зі своїми синами, онуками та почтом на захід Богемії, Дівіш – у свою жупу в Жатец, Немой – у Нетоліце, Хотимир – у Дечин на північ, Ктибор – в Усті, Любомир зі своїми людьми – в жупу Дудлеби, а Здик знову подався на свою єпископську кафедру в Оломоуц.

      Натомість інші люди знову їхали до