Легіон Хронос. Юрій Сорока

це терористи значно більшого масштабу. Тебе наказано евакуювати.

      Дмитро рішуче похитав головою і підняв руки, ніби намагаючись захиститись від навколишнього безладу.

      – Яка евакуація? Ти мусиш пояснити, що відбувається. Я… чорт забирай, у мене стріляли!

      Чоловік без зайвих слів витяг з внутрішньої кишені куртки великий чорний пістолет і подав його Дмитру.

      – Мені відомо. На жаль, цього разу вони виявились досить спритними. Тримай.

      Дмитро очманіло поглянув на пістолет, який з важким стуком ліг перед ним на стіл. ТТ зразка 1933 року. Застаріла, але досить потужна машина. Йому кілька разів доводилось стріляти з такого під час занять у тирі.

      – Але…

      – Не вмієш користуватись?

      – Розберусь, але… що відбувається? Я втягнутий у розбірки спецслужб? Вони з Донбасу? З Росії? Хто ти такий?

      Незнайомець посміхнувся сумною посмішкою.

      – Розбірки спецслужб? Що ж, можна і так сказати. Хоча до подій на Донбасі вони не мають жодного відношення. Ми це звикли іменувати СЗМ. Спроба зміни майбутнього. А якщо простіше – тебе намагаються викрасти. Живим або мертвим. І у мене зовсім мало часу для того, щоб цьому запобігти. Тож давай домовимось так: я розповідаю, а ти слухаєш і не перебиваєш. Гаразд?

      Дмитро у відповідь лише знизав плечима. Схоже, він зовсім не в тому становищі, щоб сперечатись. Незнайомець продовжив:

      – Я – легіонер. А ти заховай пістолет. І прочитай ось це.

      Дмитро стромив пістолет за пояс, взяв до рук простягнутий аркуш і пробіг очима те, що на ньому було написано. Очевидно, якась адреса:

      «Вул. Квіткова, 15, кв. 34. У великій кімнаті за картиною».

      Ледве встиг дочитати, як незнайомець-легіонер вихопив у нього з рук аркуш і, підпаливши, укинув до попільнички.

      – Запам’ятай це. Гарно запам’ятай.

      – Так, я запам’ятав.

      – Це запасний план евакуації. Згідно з основним, нас евакуюють за кілька суб’єктивних хвилин. Але якщо трапиться збій, там ти знайдеш комунікатор.

      – Знайду що? – не втримався Дмитро від запитання.

      – Пристрій для переміщення у континуумі.

      – Тепер зрозуміло! – Дмитро вискалився, демонструючи сарказм.

      Незнайомець швидким рухом закотив рукав куртки і продемонстрував широкий сріблястий браслет.

      – Це комунікатор. І все, що я кажу, – не жарт, Дмитре. Це реальність. Жорстока реальність. Ти маєш засвоїти на першому етапі – той світ, до якого ти звик, може зникнути будь-якої хвилини. Над ним висить страшна небезпека. Як і над твоїм власним життям. Вітаю з прибуттям до сфери інтересів Легіону Хронос, друже. Всі пояснення потім. На цьому відтинку просторово-часового континууму введено червоний код, тож їм буде важче за нами стежити. Але це не надовго.

      Дмитро зітхнув.

      – Я нічого не розумію. За що мене намагаються вбити?

      – Довго пояснювати. Варвари можуть з’явитись будь-якої миті. І тоді нам обом буде непереливки.

      – Хто може з’явитись?

      – Варвари. Ми