Легіон Хронос. Юрій Сорока

політика після укладення Зборівської угоди 1649 року».

      – Зауважу, Дмитре, проблеми з транспортом легко вирішуються більш завчасним виходом з дому, – продовжив Петро Олексійович з самовдоволеним виглядом. – Ви не цінуєте часу. А він такого відношення не терпить!

      – Мені це відомо.

      – Маю надію. Що ж, сідайте на своє місце, молодий чоловіче. Я залишаю за собою право детально побесідувати з вами на тему домашнього завдання.

      Дмитро зрозумів, що поганий настрій вранці був лише передчуттям біди, яка зараз набувала реальних обрисів – його знання політики гетьмана Хмельницького не витримувало жодної критики. Як до Зборівської угоди 1649 року, так і після неї. Втім, до часу аудієнцію у викладача було закінчено, і Дмитро, повісивши мокру парасольку на вішалку, почимчикував за свій стіл. Сів поряд з Максом – приятелем, поряд з яким сидів від початку навчання в інституті.

      – Ну ти даєш! – зашепотів Макс. – Хіба не знаєш, що Буцефал зранку не в гуморі?

      Дмитро не відповів. Звичайно, він це знає.

      – Тюхтій, – змахнув рукою Макс.

      – А тобі лише позубоскалити, – буркнув Дмитро і виклав на стіл кілька зошитів.

      Макс, з виглядом ображеної чесноти, приклав руки до грудей.

      – Я – само милосердя. Не переймайся. Зараз Олечка Павлишина ще більше отримає.

      Немов у відповідь на його слова, двері відчинились і до кабінету забігла Олечка. Рожевощока і перелякана.

      – Петро Олексійович, я…

      – Що, Олю?! Що знову?! – голосом мученика обізвався зі свого кутка викладач.

      – Вибачте, я запізнилась!

      – Я помітив це, Олечко. А ще я помітив, що ви запізнюєтесь з істинно німецькою пунктуальністю! Просто геніально запізнюєтесь – на чверть години кожного дня. Меншого ви просто не можете собі дозволити! Я, здається, скоро почну вдаватись до заходів!

      – Але, Петро Олексійович…

      – Ніяких «але», Олю. Ідіть на своє місце. Від завтрашнього дня запізнення більш як на три хвилини буду карати з середньовічною жорстокістю. Тебе, Міщенко, це теж стосується!

      Оля, ще більш рожевощока, аніж хвилину тому, пішла до свого столу, намагаючись не помічати сяючих посмішок одногрупників. Хоча могла б звикнути. Вистава, яка мала місце щойно, проходила без перерв і значних змін сценарію протягом багатьох місяців.

      Дмитро зітхнув і зручніше примостився, намагаючись стати непомітним для Буцефала. І потерпів цілковите фіаско.

      – Пане Міщенко, не бажаєте розповісти нам тему домашнього завдання?

      Дмитро мужньо витримав Максове поплескування по плечу, після чого поплентався до дошки.

      – Отже, що ви можете повідомити нам про внутрішню політику великого гетьмана після підписання трактату у Зборові? – Буцефал не говорив, він смакував слова.

      Суд, вирок і страта не зайняли більше трьох хвилин. Буцефал з задоволенням вліпив Дмитру двійку і, дивлячись поверх своїх окулярів, сказав:

      – Просто феноменальна недбалість.