На межі самотності. Бенедикт Вельс

задиралась до хлопців? – спитала мама. – Видно, таки доведеться залишити тебе тут з бабусею.

      – Ні! – вигукнула Ліз із наполовину награним жахом у голосі. – Тільки не це.

      – На жаль, ти не залишаєш мені вибору. Не хвилюйся, бабуся за тобою приглядатиме, – сказала мама, копіюючи докірливий погляд старої. Сестра засміялася.

      Матір однозначно була головною зіркою в нашій сім’ї, принаймні для нас, дітей. Приваблива й тендітна, вона мала друзів в усіх куточках Мюнхена і часто збирала вечірки, де можна було побачити художників, музикантів та акторів. Одному богові відомо, де вона з усіма ними познайомилась. Звісно, такі прості слова, як «приваблива» і «граційна», не здатні передати наші відчуття від того, що якимось дивом суміш найкращих рис Грейс Келлі й Інґрід Берґман виявилася нашою матір’ю. Дитиною я не міг збагнути, чому вона працює вчителькою, якщо заввиграшки могла б стати всесвітньо відомою актрисою. Сама вона завжди виконувала просту хатню роботу з приємною і трохи самоіронічною усмішкою. Лише пізніше я став здогадуватись, яким гнітючим мав видаватися їй побут.

      Діставшись рівної трав’янистої місцини, ми зупинились на привал. Поки батько набивав люльку, ми налягли на прихоплені з собою бутерброди з шинкою. Потому мати взяла гітару й зіграла пару пісень Жильбера Беко.

      Почувши, як мама і батько співають дуетом, Марті закотив очі.

      – Будь ласка, не треба. Це просто сором.

      – Нас тут все одно ніхто не чує, – відповіла матір.

      – Ще й як чує, – сказав Марті, вказуючи на протилежний берег, де вмостилася на відпочинок сім’я з дітьми нашого віку і собакою невизначеної породи. Пес був ще зовсім молодим і з нестримною енергією ганяв між ними.

      Було вже близько полудня, і сонце стояло високо в небі. Почало припікати, і ми з Марті, знявши футболки, вляглися на простирадло. Ліз малювала в блокноті якісь дрібниці та раз по раз старанно виводила своє ім’я. Останнім часом вона писала його всюди – на папері, на столі, на обкладинках папок і серветках, – щоразу приміряючи, який почерк найбільше до нього пасує. Ліз, Ліз, Ліз.

      Батьки вирішили пройтися і, обійнявшись, зникли вдалині. Ми з сестрою і братом лишилися біля річки. Краєвид заливало сонцем. Марті та Ліз грали в карти, я бринькав на гітарі і спостерігав за сім’єю на другому березі. Звідтіля майже постійно лунав сміх, час від часу гублячись у голосному гавканні собаки. Один з дітей вряди-годи шпурляв то в один, то в інший бік палицею і чекав, доки собака принесе її назад, але за деякий час хлопцеві набридло і він сховав палицю під ковдру. Собака, якому все ще хотілося гратися, почав бігати від одного з господарів до іншого і зрештою, не зумівши нікого зацікавити, рвонув вниз берегом. Побачивши велику ломаку, що заплуталась у заростях поблизу води, пес вчепився в неї зубами і став тягти, проте ломака пручалася. Течія ріки у цьому місці ставала особливо сильною та рвучкою. Я єдиний спостерігав за собакою і відчув, як встає дибки волосся на потилиці.

      Пес не збирався відступатися і в запалі все ближче й ближче