Моя неймовірна подруга. Елена Ферранте

знали, звідки народжується ця боязнь-ненависть-заздрість-податливість, що наші батьки протестували проти змагання з Карраччі та передавали нам, але це було, це був факт, як район, з його білястими будинками, з запахом бідацтва сходів, пилом вулиць. При всій ймовірності, також Ніно Сарраторе мовчав для того, щоб дозволити Альфонсо бути кращим за самого себе. Він бурмотів про деякі речі, красивий, добре зачесаний, з довгими віями, стрункий і нервозний, і, нарешті, замовкав. Для того щоб любити його, я хотіла думати, що все минуло добре. Але в глибині душі в мене були сумніви. Він зробив такий самий вибір, як Ліла? Я не була впевнена. Я відійшла вбік, тому що Альфонсо був дійсно кращий за мене. Ліла могла б його перемогти відразу, але зробила вибір на нічию. А він? Там було щось, що заплутало мене, мабуть, навіть боляче: не його нездатність, навіть відмова, але сьогодні я б сказала, падіння. Це бормотіння, блідість, червоніння, що раптом нападали на нього: це було красиво, майже млосно, і тим не менш, неприємною для мене була його слабкість.

      Ліла також у якийсь момент видалася мені красивою. Насправді це я була красунею, вона ж була настільки сухою, як солений анчоус, видавала дикий запах, мала довге обличчя, вузьке на скронях, закрите двома смугами прямого чорного волосся. Але коли вона вирішила знищити Енцо й Альфонсо, вона світилася, як свята воїтелька. Рум’янець виступив на її щоках, що було знаком вогню, який виривався з кожного куточка її тіла, тож я вперше подумала: Ліла красивіша за мене. Отже, я була другою в усьому. Я сподівалася, що ніхто ніколи цього не помітить.

      Але найголовнішою подією цього ранку було відкриття, що формула, яку ми часто використовували, рятуючись від покарання, зберігала деяку правду, тому некерована вона була небезпечною. Формула була така: я не робила це навмисно. Енцо, насправді, ненавмисно увійшов в азартну гру та навмисно не переміг Альфонсо. Ліла навмисно перемогла Енцо, але ненавмисно також перемогла Альфонсо і ненавмисно принизила його, це все було лише необхідним кроком. Подальші події переконали нас у тому, що всі домовилися зробити це навмисно, свідомо, для того щоб знати, чого слід було очікувати.

      Насправді те, що сталося далі, вдарило нас несподівано. Майже нічого не було зроблено навмисно, тож раптово насунулася ціла лавина подій, одна за другою. Альфонсо прийшов додому в сльозах – через поразку. Його чотирнадцятирічний брат Стефано, учень м’ясника в магазині ковбасних виробів (колишньому магазині теслі Пелузо), власником якого був його батько, який ніколи й ногою не ступав на подвір’я школи, наступного дня був у школі, казав Лілі погані слова, погрожував їй. У якийсь момент вона вигукнула дуже непристойну образу, він притиснув її до стіни і спробував схопити її за язик, кричачи, що вона хотіла вколоти його голкою. Ліла прийшла додому та розповіла про це своєму братові Ріно, та чим більше вона розповідала, тим більше він червонів, а його очі палали. У той же час Енцо, коли ввечері повертався додому без своєї банди, був перехоплений Стефано та отримав від нього кілька ляпасів, ударів кулаком