Ги-ги-и. Юрий Винничук

Я – обломок?!

      – Ану припиніть негайно! – накричала Мать. – Мало того, що я на це все дивлюся, так ше он – прєдставітєль народа… – і вказала на мене.

      – А-а, – махнув рукою Ворошилов. – Хай дивиться, все одно в расход пустим.

      По тих словах він знову пірнув під стіл і захопився тортом.

      – Всьо, – сказала Мать, – моє терпіння лусноло. Де солодке?

      – За десять хвилин! – гукнув з повним ротом Ворошилов.

      – Я вже це десятий раз чую!

      – І почуєте ще двадцятий, доки Малєнков не прокукає восьму вечора.

      – Шо у вас за порядки дурні? – дивувалася Мать. – Поки я по роддомах кантуюся, народжуючи свіжих вождів революції, у вас кожен раз якісь нові порядки.

      – Родінє нужни герої, но рождаєт піська дураков! – заспівав Каганович.

      – Це ти про себе? – спитав його невинним голосом Молотов.

      – Гандон штопаний, – відбрикнув Лазар.

      – Нормальні порядки, – сказав Молотов. – Ми рішили, що коли в нашій країні все йде по плану, то чому це не повинно стосуватися й часу? От і призначили одного члена Політбюро, а іменно товариша Пупсика Малєнкова на пост Генеральної Кукушки. Стоїть йому тільки кукнути – і відразу озиваються куранти, щоб возвістити на весь світ наше радянське врем’я, которе іде всігда впірод. Но діло в тому, що коли Пупсик береться кукати, його розбирає істеричний сміх і замість кукати, він, падла, починає пукати. Тоїсть по-простому пердіти. Через те ми не дуже зараз наполягали, щоб він прокукав, тоїсть пропукав восьму годину. Ми вирішили, що у вашій присутності це виглядатиме непристойно.

      – Єрунда, – відмахнулася Революція. – Я в своєму житті вже стільки бачила гадості, що якась там нещасна пердячка подіє на мене як мушине бздикання. Давай, Пупсик, заступай на свій Генеральний Пост.

      Малєнков слухняно підійшов до вікна, відчинив його і, вилізши на підвіконня, зайняв позицію. Та щойно зробив губи дудочкою, як відразу ж пирхнув сміхом і, обхопивши живота руками, почав випускати революційне повітря. Усі за столом і собі покотилися від реготу, а Ненька Революція аж затряслася, б’ючи себе по боках та мало не гигикаючи.

      Увесь цей час я безперестанку рисував і стирав, рисував і стирав, намагаючись зобразити Соціалістичну Революцію таки в образі матері, а виходила якась потвора з кровожерним поглядом і вишкіреним писком. Чому воно так було, не знаю, адже я так старанно змальовував її з натури. Врешті я облишив її голову і зайнявся малюванням тулуба.

      Пукнувши двадцять разів, Малєнков вернувся до столу, і відразу ж почали бити куранти.

      – Браво! Браво! – похвалила Мать. – Які в мене талановиті діти!

      – А ось і солодке! – оголосив радісно Ворошилов, подаючи на стіл торт, з якого вже встигли згребти всю кремову верхівку.

      – Це – торт?! – обурилася Мать. – А де різні там розочки, пташечки, листочки?

      – А де напис «Смерть космополітам»? – трахнув кулаком Молотов.

      Ворошилов нервово облизався, але запізно.

      – Ось! Ось де наш крем! – закричав Лазар, показуючи на кавалерські вуса.

      Зчинився рейвах, всі одночасно