Ги-ги-и. Юрий Винничук

залу й спинився.

      – А-а, Україну? Да, було дєло. Вздрючив я її, как надо. А він шо – образився?

      – Він назвав тебе катом. І тоді ти мене ударив.

      – А-а, да-да-да… З цього місця я уже все пам’ятаю. Так воно й було.

      Раптом до зали ввалилося четверо членів Політбюро. Всі в кальсонах з квіточками і зі штанами в руках.

      – Що це таке?! – аж кипів Каганович. – Нас уже обшукують до голого тіла! Пороздягали, як контрабандистів на кордоні!

      – Це все штучки Лаврентія! – сопів Ворошилов.

      – А по-моєму, правильно, – сказав Молотов. – Треба бути бдітєльним. Потому шо враг не дрємлєт і Росія в опасності. Міжнародний імперіалізм тільки й чекає, щоб угробити нашого дорогого вождя.

      – Не угробити, а умавзолеїти, – заперечила Мать Революція, – бо наш вождь над вождями буде лежати не в гробу, а в мавзолеї.

      – А ви знаєте, Маман, – задумливо промовив Каганович, – як на мене, то вождь мав би завше стояти, а не лежати. Як пам’ятник.

      – А шо? – примружила око Мать. – В цьому шось є. Інтересна мисль.

      – Він буде стояти і показувати рукою туди, – продовжував Каганович. – Або туди!

      – Лазар, а ти знаєш, куди ти оце рукою показував? – спитав з єхидною посмішкою Берія.

      – А куди?

      – А на Сибіряку!

      Всі розсміялися. Один лише Сталін дивився з похмурим виглядом і, коли влігся сміх, захрипів:

      – Нікуди я не буду показувати. Нема чого мені робити – стояти й показувати! Ти сам попробуй постій хоча б годину з витягнутою рукою. Подивимося – як заскавулиш.

      – Да, – кивнув Каганович, – но ви вже тоді будете… м-м… в смислі покійник.

      – Ану прекратіть іздіватися над покойником! – затупав ногами Берія, але хутко второпав, що ляпнув дурницю. – Я хотів сказать – над вождем народів! Сталін живєє всіх живих! Поняли? Ану повторіть!

      – Сталін живєє всіх живих! – заревло хором Політбюро, навіть Мама підтримала. – Сталін живєє всіх живих! Сталін живєє всіх живих! Сталін живєє всіх живих! Сталін живєє всіх живих!

      Вигукуючи це гасло, вони рушили маршовим кроком круг Сталіна, розмахуючи руками, в яких метлялися галіфе. Мама теж тупала ногами і лупила кулаком по столу. Несподівано для себе, отупілий від галасу, вождь так само затупцяв на місці, а за хвилю вистромив руку і завмер, показуючи кудись в неозору далечінь або в прекрасне майбутнє.

      Помітивши цю ленінську позу, Політбюро поволі стихло і розступилося, імітуючи душевний трепет.

      – Геніально! – заплескала в долоні Мама, чим і розрядила обстановку. – В одному я впевнена: якщо коли-небудь цей експеримент з соціалізмом полетить кібені матері, мої діти не залишаться без шматка хліба. Адже вони такі талановиті циркачі!

      – Чому ви це назвали експериментом? – спитав Сталін. – Шо за шуточки?

      – Йося, а знаєш, що мені одного разу сказав академік Павлов? А він так сказав… Якби Лєнін був мудрою людиною, він би свій експеримент перевірив спочатку на собачках. А вже потім, якщо собачки виживуть, спробувати на людях.

      – Шо? Так і сказав? – аж затрясся від сміху Сталін, і всі решта за ним заіржали, заґелґотіли,