Ги-ги-и. Юрий Винничук

Читать онлайн.
Название Ги-ги-и
Автор произведения Юрий Винничук
Жанр Юмористическая проза
Серия
Издательство Юмористическая проза
Год выпуска 2007
isbn 978-966-03-7118-7



Скачать книгу

в зуби, а товаришу Пупсику… тобто Малєнкову здєлаю ручкою. Японський вертольот називається. Це мені фрау Ріббентроп прислала.

      – Чудово! – вигукнула Мать Революція. – До чого ці япошки тільки не додумаються! Навіть тут нас обскакали. Ах, як жалко, що я не знала цього способу в часи своєї юності. Я б тоді ще в 1905 зробила державний переворот. В нашому ділі треба знати не тільки кому дати, але і як дати.

      Сталін поплескав секретарку по тлустій дупці й відіслав зі словами:

      – Давай, дерзай. І все в темпі.

      Потім обійшов довкола мене, уважно розглядаючи, наче якогось заморського звіра. Навіть помацав рукою плече і видушив:

      – Мені все-таки здається, що він нас дурить.

      – Ти завжди вибираєш, що легше. Тобі не хочеться, щоб ми від нього залежали, от ти й не віриш, – заперечив Берія.

      – А тобі ніби хочеться.

      – І мені не хочеться. Але шо дєлать, як неоднократно казав тов. Лєнін?

      – Ти поясни мені, дорогий, як це сталося, що він попав у Кремль? Хто його визвав?

      – Да ти ж його сам і визвав.

      – Я? – вибалушив очі вождь.

      – Ти мені наказав негайно знайти художника, щоб намалювати безсмертну картину «Щасливе сімейство», як оце ми всі сидимо на колінах у Мамаші Революції.

      – Так я що, казав саме його викликати?

      – Діло в тому, що ти сказав привести геніального художника. А в нас на цю пору, хоч яйця викрути, усі геніальні художники в расход пущені. Нікого не лишилося. Тоїсть пару ше є, но вони космополіти, а ввиду теперішньої твоєї політики нащот того, шоб долой космополітів, істєствєнно я не міг їх запрошувати для такого отвєтственного дєла. А це якраз найгеніальніший режисер современності. Його фільм «Земля» дивився весь світ.

      – А-а, – закивав радісно Сталін, – так це він «Щорса» зняв?

      – Він! От бачиш – признав. Короче, ясно, що він з нічого може зробити шось. Потому шо в диствітельности Щорс був, канєшно, пшик. Там на фронтах і куди більші герої воювали. Но вони всі вовремя були ліквідовані. Як враги. А цього ліквідували як героя…

      – Так це ж режисер, а не художник.

      – Да, але він і художник. Рисує за милу душу. Всі стіни в камері порозмальовував. Інші там матюки різні царапають, антісовєтчину, а цей – сключительно картіни. Просто тобі ермітаж. Словом, я рішив, що тільки він може намалювати про нас героїчеську картину, таку, шоб народ трепетав, ридав і бив поклони до отупєнія.

      – Поняв. Значить я сам собі свиню підсунув? – Тяжко зітхнув Сталін. – Добре, а шо було далі?

      – Як? А ти шо, не помниш?

      – Да у нього ж страшні провали, – озвалася Мать Революція. – Він не пам’ятає, куди люльку подів, не то шо…

      – Про провали нам давно ізвєсно, – сказав Берія. – Але одне дєло люльку загубити, а друге – державу.

      – Е! – стрепенувся Сталін. – Ти на шо намєкаєш?! Ти куда гнеш?!

      – Правильно гне! – підтримала Берію Мама. – Держава – не люлька. В зубах тримай, а згоріть не давай.

      – Коротше, – вів далі Берія, – ні з того ні з сього ти вперся, шо сядеш посередині, а далі і взагалі відказався від групового портрета. Бо ти, мовляв, вождь, і