Режисер. Олександр Довженко. Денис Замрій

Віри Холодної, випав перший гучний успіх як постановнику революційного фільму. Це була картина «Червоні дияволята» – справжній двосерійний бойовик. У фільмі проявився певний вплив американських вестернів, які «крутилися» на радянських екранах і мали велику популярність. Касові збори «Червоних дияволят» перевищили суму, отриману за прокат усього кіноімпорту, а, як відомо, каса є показником якості. На довгі роки цей фільм став культовим.

      Другий відомий фільм, що описує події в Росії після Жовтня, – «Надзвичайні пригоди містера Веста в країні більшовиків» – дотепна, жвава й хуліганська пародія на американські ковбойські стрічки, на домисли і чутки, які поширювалися на Заході про «країну більшовиків», а також на радянські агітаційні фільми. Тут ми бачимо появу ще одного майстра – Льва Кулешова. Він навчався в Московському училищі живопису, скульптури і зодчества. Випадково потрапивши на кінофабрику, юнак закохався в кіно і почав вивчати його технічні можливості. Лев Кулешов захопився монтажем, що дозволяв створювати на екрані новий світ, новий простір. Уже перша його картина – «Проект інженера Прайта» – складалася з коротких епізодів, які чергувалися в швидкому ритмі. Так народився всесвітньо відомий ефект Кулешова – монтажне сполучення двох різних кадрів, здатне створити нову естетичну реальність. Кіноактора майстер називав «натурником», вважаючи, що природна поведінка людини виглядає на екрані краще, аніж акторська гра.

      Інший гігант радянського кіно – засновник революційного кіноавангарду Дзиґа Вертов, – від перших днів молодої радянської країни почав працювати в кінохроніці. А ігрове кіно вважав фікцією і неправдою. Він стверджував, що за допомогою оптичних і технічних можливостей «кінооко» бачить життя глибше і точніше, ніж око неозброєне. Свої ідеї та формули «кіноока», «життя зненацька», «світу без гри» Вертов і гурт його палких послідовників – «кіноків» (від «кінооко») викладали у гучних маніфестах і втілювали у фільмах.

      Говорити про Вертова можна багато і довго, проте нам зараз достатньо лише цього побіжного погляду.

      Ми зробимо крок далі, і тут, у самому вирі російського революційного кіноавангарду, зустрінемося із Сергієм Ейзенштейном, на прем’єрі якого щойно виступив колишній революційний матрос Нечеса. Майбутній режисер народився і виріс у Ризі в заможній родині. Вважалося, що він наслідуватиме батька – стане архітектором. Але революція зламала всі розрахунки. Ейзенштейн іде добровольцем у Червону армію, розписує теплушки плакатами і карикатурами, ставить солдатські вистави, а після війни вступає до майстерні Мейєрхольда, а потім у Перший робочий театр Пролеткульту.

      Та, поставивши кілька вистав, Ейзенштейн дійшов висновку, що кіно більше відповідає духові й ритму революційної епохи, аніж «застарілий» театр. І разом із колективом молодих акторів на кінофабриці «Радкіно» він зняв свій перший фільм «Страйк», без героїв, без інтриги – могутньою рікою