Режисер. Олександр Довженко. Денис Замрій

іноземних фірмах «Брати Пате» і «Глоріа». Слідом за режисерським дебютом – стрічкою «Бахчисарайський фонтан» за поемою Пушкіна – зняв для прокату близько вісімдесяти фільмів.

      Це були переважно мелодрами (найпопулярніший жанр) та екранізація класики. Звернення до літератури, передусім вітчизняної, психологічна розробка людських характерів і, відповідно, орієнтація на акторів-майстрів, яких режисер вербував із театрів, високий професійний рівень – ось риси роботи Якова Протазанова. З найбільш яскравих ми зараз можемо назвати дві екранізації: «Пікова дама» та «Отець Сергій». Вірність оригіналу поєднується в них з ясністю сучасного прочитання. У маніакальній мрії інженера Германа про картярський виграш відчувається дух великих грошей, підроблених векселів, гучних банкрутств часів Першої світової війни. А житіє старця Сергія, в минулому хвацького офіцера і придворного, свідчить про те, наскільки важко людині самій протистояти пороку, гріху гордині у світі обману й фальші.

      Тисяча дев’ятсот двадцятого року Протазанов емігрував, але вже двадцять третього повернувся в радянську Росію. Фантастичною стрічкою «Аеліта» режисер «з колишніх» активно і безболісно включився у радянське кіновиробництво. На московській студії «Міжробпром-Русь» він зніме одну за одною картини різних жанрів: сучасні побутові комедії – «Закрійник із Торжка» та «Дон Дієго і Пелагея»; кіносатири, що викривали звичаї Заходу, – «Процес про три мільйони» і «Свято святого Йоргена»; історично-революційні драми – «Його заклик», «Людина з ресторану» та «Білий орел». Фільмам Протазанова притаманні динамічний сюжет, драматизм, гумор, рельєфні портрети персонажів, простота і доступність кіномови, завдяки чому вони завоюють любов глядачів і довгі роки не сходитимуть з екрана.

      Він дотепер активно знімає. Зараз ми зупинимося, запам’ятавши ім’я Якова Протазанова та його «Аеліту». Цей фільм, точніше, ця фільма в нашій історії ще не раз згадуватиметься.

      А в житті нашого героя таки відіграє свою роль, як кажуть у вічно прекрасній Одесі.

      Розділ третій,

      У якому ми подорожуємо в часі

      Так і було: після Жовтневої революції колишнє російське кіно, частина якого й увійде в кіно Української республіки, розкололося на два табори: білий і червоний. Спочатку обидва табори були просто двома половинами одного цілого. При штабах ворожих військ існували кінокомітети, що випускали агітки, схожі одна на одну, як дві краплі води. У червні двадцятого року фірма Єрмольєва облаштувалася під Парижем і почала випускати російські фільми, які нагадували ті, що випускала раніше. А проте хоча в Радянській Росії залишилося чимало кінематографістів, самої старої школи не стало. Приватне виробництво зупинила націоналізація, і колишній стиль виявився застарілим. Вважалося, що кіно в новій радянській країні треба створювати заново.

      Дві російські кінокультури, радянська та зарубіжна, не тільки знали одна про одну, але також