Режисер. Олександр Довженко. Денис Замрій

Брюсов, Олександр Амфітеатров, Євген Чириков. Повітря навколо письменників запахло новими грошима й гонорарами. Кінематографісти буквально накинулися на російську класичну літературу, що її було згаданими вище персонажами перетворено на сценічне дійство, – та екранізували майже всі відомі романи, пісні, оповідання, вірші й навіть романси.

      Спочатку, звісно, це були наївні коротенькі скетчі, розраховані на впізнавання глядачем літературних героїв. Наприклад, персонажі «Мертвих душ» із поклонами юрмилися навколо погруддя Гоголя, фабулу «Ідіота» втиснули в картину завдовжки лише п’ятнадцять хвилин, а оперу «Псковитянка» (куди кінорежисерові вдалося запросити самого Федора Шаляпіна) – у кілька ледь пов’язаних епізодів. Але вже тисяча дев’ятсот п’ятнадцятого року з’явилися чудово поставлені й виразно оформлені та зіграні «Дворянське гніздо», «Біси», «Війна і мир».

      Російське кіно щороку збільшувало кількість фільмів – уже за рік, тобто в шістнадцятому, їх було понад п’ятсот.

      Перший комерційний кінотеатр у Росії відкрили в Петербурзі в літньому розважальному саду «Акваріум» (там, де зараз розташований один із павільйонів «Ленфільму») четвертого травня тисяча вісімсот дев’яносто шостого року – і враз володарі залу відчули бариш. А взимку в тому-таки Петербурзі, у сезон дев’яносто шостого – дев’яносто сьомого року, Російське технічне товариство влаштувало в Соляному містечку цикл кінематографічних лекцій-сеансів, на яких демонструвало просвітницькі стрічки. Наступного року товариство продовжило кінолекції. За його прикладом за справу організації кінолекцій незабаром взялося багато освітніх установ та навчальних закладів, не залишаючи, щоправда, поза увагою касу. Каса поповнювалася, але невдовзі глядач зажадав бачити на сцені національного героя.

      Як уже зазначалося, перші вітчизняні фільми стали серією ілюстрацій до знайомих сюжетів, набором статичних «живих картин». Камера була нерухомою, паралізованою і навіть не оберталася навколо своєї осі – вона передавала відчуття людини, що спостерігає шоу з перших рядів партеру. Декораціями служили розмальовані полотна. Для натурних зйомок панські садиби легко замінювали дачні будиночки. Роботу млина імітував хлопчина, який лопаткою збурював спокій ставка.

      Театральних акторів – і зіркових, і пересічних – не приваблювала участь у подібних заходах. Доводилося залучати аматорів. У перших фільмах Ханжонкова знімалася трупа Введенського народного дому (у ній працював нікому тоді не відомий Іван Мозжухін). У перші роки світового кіно ентузіазм переважав професіоналізм, але поступово неофіти ставали майстрами, а третьорядні театральні виконавці – справжніми зірками екрана.

      Поступово змінювалася також структура фільму: послідовність «живих картин» перетворювалася на дедалі виразнішу повільну розповідь, стрічки ставали довшими: від перших п’яти-чи десятихвилинних роликів до картин завдовжки годину чи півтори. Дедалі більшу популярність