Режисер. Олександр Довженко. Денис Замрій

киянину Козінцеву було шістнадцять, одеситу Траубергу всі дев’ятнадцять – організували театральну майстерню, в якій молодь одночасно із заняттями акторською майстерністю, історією мистецтва та іншими традиційними дисциплінами навчалася акробатики і клоунади під керівництвом відомих петербурзьких циркачів Сержа і Таурека.

      Вистава ФЕКСу «Весілля», названа в афіші «електрифікацією Гоголя», викликала скандальну реакцію. Це весела і жартівлива переробка класичної комедії на сучасний лад: Агафія Тихонівна іменувалася «міс Агата», Кочкарьов «роздвоївся», серед дійових осіб фігурували Альберт Ейнштейн і Чарлі Чаплін. Шанувальники класичного театрального мистецтва були шоковані сміливістю й новизною режисерського задуму. Серед глядачів виявився перекладач і знавець античної літератури, літературознавець і театрознавець Адріан Піотровський. У той час він захоплювався кіно, писав сценарії і був завідувачем літературного відділу «Півнзахкіно». Піотровський оцінив творчі можливості режисерського дуету «фексів» і запросив Козінцева і Трауберга до себе на кінофабрику. Разом із керівниками перейшла в кіно також вся театральна майстерня.

      Кінодебют Козінцева і Трауберга – ексцентрична комедія «Пригоди Октябрини» – іскрився трюками, фантазією і темпераментом. Сцени знімали з купола Ісаківського собору, зі шпиля Петропавлівської фортеці; пейзажі міста, зняті з верхніх точок, були несподіваними і по-своєму свіжими. За наступні десять років «фекси» поставили німі фільми різних жанрів: соціальну мелодраму «Чортове колесо» («Моряк з “Аврори”») та екранізацію повісті М. В. Гоголя «Шинель», історично-романтичну драму про декабристів «Союз Великої Справи» та історичну стрічку «Новий Вавилон», що розповідала про Паризьку комуну.

      Ось таким на диво строкатим було кіно перших післяжовтневих років, у бурхливі двадцяті роки. Їх значення для нового мистецтва було величезне, а художні прийоми, спочатку більш ніж негативно сприйняті критикою, невдовзі стали не просто звичними, але й необхідними для досягнення виразності, такої необхідної для нового молодого мистецтва. І все ж таки… Одеса чекала на свого Майстра.

      З’явившись у Російській імперії, кінематограф став свідком незворотних політичних, соціальних та економічних змін. Більше того, він став безпосереднім учасником цих подій, але цього також недостатньо – він став літописцем: стрічки часів Миколи II, революції і Громадянської війни зберігаються досі.

      Зупинімося. Тепер, згадавши найяскравіші події з історії російського, радянського кіно, ми можемо повернутися до того моменту, з якого почали свою розповідь. Тепер, ми сподіваємося, значення багатьох подальших подій стане вам, шановні наші читачі, зрозумілішим.

      Розділ четвертий

      Про те, як кінематографічний шедевр Української республіки мало не закінчився, ще не почавшись

      А тепер, коли тапер покинув рояль, закінчивши увертюру, – наш вихід. Уявимо на хвилину курний одеський